Замок в Середні Століття представляв собою велике і добре захищене споруда, яка містить в собі як і оборонні фортифікаційні елементи, так і житлові споруди. У замках жили великі феодали, які мають порівняно великими землями, в той час як на сході хрестоносці будували їх виключно з військовими цілями. Багато з них дожили і до наших днів, та вважаються культурними та історичними пам’ятками.
Також існували подібні англосаксонські зміцнення, крім того такі міста як Константинополь або Антіохія оточувалися стінами, проте замки не можна вважати громадським фортифікаційним спорудам. Вони зводилися з дозволу королів знатними дворянами і великими феодалами, а значить були облаштовані під їх потреби. Між сюзереном і його васалами існувала система, згідно з якою останні, в обмін на виділені землі і лояльність, воювали за свого сюзерена.
Перші подібні споруди зводилися громіздкими, і будувалися виключно з оборонною метою. Проте з часом розбагатіли феодали стали розглядати замки як місце свого постійного житла, і як символ його положення в суспільстві. Від фортець замок середньовіччя відрізнявся своєю структурою. Фортеця – це лише ділянку землі, який обносився кам’яним муром та баштами, і міг містити в собі, максимум, цитадель і кілька складських будівель. Замок же був цілісною структурою, це цілий будинок, в якому об’єднувалися стіни, вежі і ворота, як захисний елемент, і житлові приміщення, склади, кухні, зали для бенкетів та інші приміщення господарського призначення. Замок, фактично, був невеликим відмінно укріпленим містом, в якому могло проживати і працювати на свого сюзерена до декількох тисяч людей.