У народів, що проживають на невеликій території вздовж східного узбережжя Середземного моря, не було такого поняття, як столиця Фінікії. Справа в тому, що навіть у період розквіту їх суспільство було розділене, фінікійці зовсім не сприймали себе єдиним народом. Навпаки, вони називали себе сидонянами або дорійцями. Це було обумовлено тим, що Фінікія являла собою групу міст-держав, до кожної з яких був умовно самостійним. Це було обумовлено їх територіальної роз’єднаністю, на суходолі вони були досить важкодоступними, і вони не залежали від єдиної іригаційної землеробської системи.
Найбільші міста Бібл, Сидон і Тир постійно боролися за верховенство в регіоні, і хоча ні один не досяг безпосередній влади над іншими, до 13 століття панівним у регіоні був Бібл. Після цього місцеві могутні держави ослабли, і Фінікія стала незалежною. Нова неформальна столиця Фінікії – Тир, стала релігійним центром для всіх фінікійців, хоча вона і не мала безпосередній влади над сусідніми містами. З усіх колоній, заснованих ними, на релігійні свята прибували жерці, які в храмах Баала і Милькарта шукали благословення та ласки богів для своїх міст. Так тривало аж до захоплення Фінікії персами, після цього новим центром став Карфаген.
Більша частина найбільших фінікійських міст зводилася на морському узбережжі, цьому сприяли численні річки, гирла яких утворювали зручні затоки. В них стояли цілі флотилії торгових і рибальських кораблів, які приносили багатство фінікійським містам. Втім, самостійності Фінікії в 8 столітті до н. е. прийшов кінець – вона була захоплена Ассирією, так як роз’єднані міста-держави не змогли надати належного опору.