Месопотамії (друга назва Межиріччі, Дворіччі) коротко
Стародавнє межиріччя (дворіччя) коротко
Природа Південної Месопотамії
В долині двох великих рік Євфрату і Тигру розташована країна, що називається Месопотамією (друга назва межиріччі, дворіччя). Подібно Нілу, Тигр і Євфрат влітку широко розливаються. Це пояснюється таненням снігів у горах Вірменії, звідки беруть початок ці річки. Лише у вересні Тигр і Євфрат входять в береги, залишаючи на полях шар жирного мулу. Тигр і Євфрат приносили країні життя і родючість.
Месопотамія (Межиріччя, Дворіччі) оточена випаленими сонцем степами та горами. Але вона відкрита з усіх боків і більш доступна для зносин з іншими країнами, ніж Єгипет.
У Південній Месопотамії (Дворіччя) в листопаді і грудні ллють зливи, що перетворюють країну в болото. Непрохідні зарості на багнистих берегах Перської затоки, куди впадають Тигр і Євфрат, кишіли різними комахами, зміями. Тут водилися дикі звірі та птахи.
Давнє населення Месопотамії (Шумери)
У п’ятому тисячолітті до н. е. в Південній Месопотамії (Межиріччі) з’явилося давнє населення – племена шумерів. Судячи з їх статуям, це були міцні, малорослі люди, з круглою голеною головою, великими очима, довгим прямим носом.
Оселившись на рівнині, шумери оточили свої хатини валами з землі, щоб їх не затопляла вода під час повені. Працею багатьох поколінь були осушені болота, знищені або вигнані в пустелю дикі звірі.
Шумери обробляли землю кам’яної мотикою і знімали урожай серпом з кам’яними зубцями. На заливних луках паслися стада корів, овець і свиней. З’явилися насадження фінікової пальми, яку стародавні народи називали «деревом життя». З її плодів добували мед, замінює цукор (цукри в давнину не знали). З листя плели циновки. Кісточки фініків замінювали ковалям безлісих країн вугілля; перетерті в борошно, вони йшли на корм тваринам.
В якості будівельного матеріалу використовували глина та очерет. З глини шумери робили цеглу, які висушували на сонці. Глина йшла також на виготовлення посуду. Метал, будівельний ліс і камінь доставляли з сусідніх країн.
Шумери спочатку жили громадами, беручи участь у спільних роботах з будівництва гребель і каналів. З початком обробки землі більш досконалими знаряддями з’явилися надлишки продуктів землеробства. Разом із зростанням багатства громад зростала майнова нерівність. З общинників виділилися знатні і багаті люди. З’явилися раби з узятих в полон чужинців і земляків, звернених у рабство за борги.
Щоб тримати в покорі рабів, щоб вести війни для захоплення здобичі і нових рабів, багаті і знатні люди потребували державі.
Поява міст
В четвертому тисячолітті до н. е. в Месопотамії (Дворіччя) з’являються невеликі держави. Кожне складалося з міста з прилеглими селами. В місті був правитель з сильною владою. Землеробство Месопотамії (Межиріччя, Дворіччі) ґрунтувалося на штучному зрошенні. Тому обов’язок глави держави входила організація робіт з будівництва каналів і гребель.
Населення обкладалося непомірними податками і поборами. Податки бралися з землеробів, пастухів, рибалок, ремісників. Для сплати податків общинники нерідко вдавалися до послуг лихварів, що призводило до закабалення вільних людей, до перетворення їх у рабів-боржників. Загострювалася класова боротьба.
Збереглися відомості про народному русі 2400 р. до н. е.., в результаті якого був повалений цар в одному з шумерських держав Лагаші. До влади прийшов інший цар — Урукагйна, який провів ряд заходів для покращення життя рядових общинників. Він прибрав наглядачів з полів, з колодязів, з місць рибного лову, зменшив податки і побори, а також розміри плати, що справляється жерцями за виконання релігійних обрядів. Урукагіно розпорядився про те, щоб воєначальники не гнобили воїнів.
Перетворення в державі, або реформи Урукагины, були недовговічні. Рабовласники інших держав Південної Месопотамії зі страхом дивилися на становище в Лагаші і боялися, як би народ всюди не домігся поліпшення свого життя. Цар сусіднього з Лагашем міста за підтримки постраждалої від реформ Урукагины знаті почав військові дії проти Урукагины і скинув його з престолу. Реформи Урукагины були ліквідовані.
Між державами Південної Месопотамії (Дворіччя) відбувалися руйнівні війни. Маленьким ворогуючим між собою державам важко було дбати про придушення рабів, про прорытии каналів і будівництві гребель, про захист від войовничих сусідів. Виникла потреба у створенні єдиної держави, в об’єднанні Месопотамії.
Стовп законів вавилонського царя Хамму – рапи. На верхній частині стовпа зображений Хамму – рапи, що стоїть перед богом сонця Шамашем. Шамаш вручає царю сувій з законами.
Вавілонське царство
Об’єднати всю Месопотамію вдалося царям Вавилона. Це місто було розташовано там, де близько сходяться Тигр і Євфрат, на перетині водних і караванних шляхів. Вавилонські купці торгували з іншими містами Месопотамії і з сусідніми країнами. Царі Вавилона підкорили всю Південну Месопотамію, яку стали називати Вавилоном. Була завойована ними та Північна Месопотамія. Найвищої могутності Вавилонія досягає за царя Хаммурапі (1792— 1750 рр. до н. е.).
Закони царя Хаммурапі
Їх рабовласницький характер. Для підтримки порядку, Вигідного рабовласникам, Хаммурапі наказав скласти закони. Онй були вирізані на кам’яному стовпі, знайдений вченими на початку XX ст. і зберігається зараз в Луврі. Зверху на стовпі є зображення самого царя, який стоїть перед Шамашем — богом сонця і справедливості. Бог вручає царю влада. Хаммурапі хотів показати, що влада царя створена самим богом. Так релігія зміцнювала могутність царя.
У законах Хаммурапі відображена вся життя Вавилонії. З них ми дізнаємося про становище рабів і вільних бідняків. У Вавилонському царстві раб розглядався як річ чи безсловесна тварина. За непокору раба піддавали жорстоким і принизливим покаранням. На обличчі раба випалювали клеймо, щоб він не міг втекти від свого пана. Крадіжка або приховування раба карали смертю.
Важко жилося і вільним біднякам. Багато з них знаходилися в Кабалі у багатіїв. Хаммурапі встановив, що вільні люди, що потрапили в рабство за борги, відпускалися на волю через три роки.
Хаммурапі створив постійне військо з незнатних і незаможних людей. За службу воїни отримували невеликі ділянки землі, а Іноді сад з будинком або худоба. Це майно не можна було ні продати, ні віддати за борги. Воїн не міг, подібно селянинові, втратити свою землю і залишитися без засобів існування. Хаммурапі наказував підтримувати в порядку греблі і канали. Якщо з чиєїсь недбалості відбувався прорив греблі і сусід терпів збиток, винний був зобов’язаний її відшкодувати.
При царях — спадкоємців Хаммурапі могутність Вавилону пало. Війни, непосильні податки і безкоштовні примусові роботи розорили населення. Близько 1500 р. до н. е. Вавилонське царство було завойоване кочовими племенами. Лише наприкінці VII ст. до н. е. Вавилонія домагається самостійності. Вавилон стає найбільшим містом Сходу.
