Загадки, прислів’я та вірші про конюшині

Додатковий матеріал до заняття «Конюшина».

Вірші про конюшині:

– Го, – мукає з ранку теля, –
Конюшина дає мені сил.
Без нього я на лузі
І денечка не можу.
(Н. Тарасов)

Конюшина в різнотрав’я
Цвіте рожевий,
У повітрі мельканье-
Метеликів політ.
У вихорі кружляє весело
Фарб карусель,
Слух пестить пісенькою
Мені дзижчить джміль.
(Л. Громова)

В полі за селом,
Серед запашної кашки,
Розквітає конюшина —
Кращий друг ромашки.
Червоні грудочки,
Котячі лапки.
Кульки-квіточки,
Запах поля солодкий.
Конюшина, безумовно,
Знає молодий і старий–
Сіно для корови.
Для бджоли нектар.
Щоб у корови,
Молоко рікою,
Потрібен їй для корму,
Конюшина польова.
Хай кружляють бджоли,
Над конюшиною квіткою.
Ми потім з тобою,
Чай поп’ємо з медком!
(З. Трубіцина)

Загадки про конюшина

Голодний джміль тяжко зітхає:
Поїв би з радістю я кашки.
Квітів ледь торкнувся вітер.
І джміль той час помітив …
(Конюшина)

Це кашка,
Тільки для баранця.
(Конюшина)

Люблять зайчатки
Листя-тройчатки
Від травички-полівки,
Червоної голівки.
(Конюшина)

В полі біля яру
Червона кашка.
(Конюшина)

Прислів’я та приказки про конюшина
Трава без конюшини, що каша без масла.
Льон по конюшині посієш – урожай вже маєш.

Розповіді про конюшині

«Сова»
Сидить Старий, чай п’є. Не порожній п’є – молоком білить. Летить повз Сова.
– Здорово, – каже, – друже!
А Старий їй:
– Ти, Сова, – відчайдушна голова, вуха сторчма, ніс гачком. Ти від сонця хоронишься, людей сторонишься, – який я тобі друг!
Розсердилася Сова.
– Добре ж, – каже, – старий! Не буду ночами до тебе на луг літати, мишей ловити, – сам лови.
А Старий:
– Бач, чим лякати надумала! Утекай, поки ціла.
Сова полетіла, забралася в дуб, нікуди з дупла не летить.
Ніч прийшла. На Стариковом лузі миші в норах свистять-перегукуються:
– Погляньте-но, куме, не летить Сова – відчайдушна голова, вуха сторчма, ніс гачком?
Миша Миші у відповідь:
– Не бачити Сови, не чути Сови. Нині нам на лузі роздолля, нині нам на лузі привілля.
Миші з нір поскакали, миші по лузі побігли.
А Сова із дупла:
– Хо-хо-хо, Старий! Дивись, як би лиха не вийшло: миші-то, кажуть, на полювання пішли.
– А нехай ідуть, – каже Старий. – Чай, миші не вовки, не заріжуть телиці.
Миші по лузі нишпорять, шмелиные гнізда шукають, землю риють, джмелів ловлять.
А Сова із дупла:
– Хо-хо-хо, Старий! Дивись, як би гірше не вийшло: всі джмелі твої розлетілися.
– А нехай летять, – каже Старий. – Що від них толку: ні меду, ні воску, – пухирі тільки.
Стоїть на лузі конюшина кормовистый, головою до землі висне, а джмелі гудуть, з луки геть летять, на конюшина не дивляться, цвітень з квітки на квітку не носять.
А Сова із дупла:
– Хо-хо-хо, Старий! Дивись, як би гірше не вийшло: не довелося б тобі самому цвітень з квітки на квітку розносити.
– І вітер рознесе, – каже Старий, а сам в потилиці шкребе.
По лузі вітер гуляє, цвітень сипле додолу. Не потрапляє цвітень з квітки на квітку, – не народиться конюшина на лузі; не до вподоби це Старому.
А Сова із дупла:
– Хо-хо-хо, Старий! Корова твоя мукає, конюшині просить, – трава, чуєш, без конюшині що каша без масла.
Мовчить Старий, нічого не каже.
Була Корова з конюшини здорова, стала Корова худнути, стала молока зменшувати; пійло лиже, а молоко все рідше та рідше.
А Сова із дупла:
– Хо-хо-хо, Старий! Казала я тобі: прийдеш до мене кланятися.
Старий свариться, а справа-то не клеїться. Сова у дуба сидить, мишей не ловить. Миші по лузі нишпорять, шмелиные гнізда шукають. Джмелі на чужих лугах гуляють, а на Старих луг і не заглядають. Конюшина на лузі не народиться. Корова без конюшині худне. Молока у Корови мало. Ось і чай білити Старому нічим стало.
Нічим стало Старому чай білити – пішов Старий Сові кланятися:
– Вже ти, Совушка-вдовиця, мене з біди виручай, нічим стало мені, старому, білити чай.
А Сова із дупла очима луп-луп, ножищами туп-туп.
– То-то, – каже, – старий. Дружно не громіздко, а нарізно хоч кинь. Думаєш, мені легко без твоїх мишей?
Пробачила Сова Старого, вилізла з дупла, полетіла на луг мишей лякати.
Сова полетіла мишей ловити.
Миші з переляку поховалися в нори.
Джмелі загули над лугом, почали з квітки на квітку літати.
Конюшина червоний став на лузі наливатися.
Корова пішла на луг конюшина жувати.
Молока у Корови багато.
Став Старий молоком чай білити, чай білити – Сову хвалити, до себе в гості кликати, уваживать.
(Ст. Біанкі)

«Добрий конюшина»

Купив якось селянин на базарі корову.
— Для корови конюшина — краще вітамінне ласощі. Додавай конюшина в корм і завжди будеш мати багато молока, — порадив йому продавець.
Повернувся селянин додому і посіяв на полі конюшини на корм для корови. Через кілька років вирішив він на клеверном полі пшеницю посіяти, а конюшина переніс на інше поле. Принесла пшениця небувалий урожай, як ніколи раніше.
— Чудеса, ніколи раніше на цьому полі у мене пшениця так не зростала, і бур’яни її не заглушають зовсім, — здивувався селянин.
Став він цілісінькі дні про це думати, та так нічого не надумав.
Одного разу косив він у полі конюшина і раптом чує:
— Гей, селянин, на наступний рік сей мене на іншому полі: на цьому я вже попрацював.
Селянин зрозумів, що це конюшина з ним розмовляє, здивувався і питає:
— Тобто як це попрацював?
— Збагатив грунт азотом. На корінцях у мене азотні бульбочки розташовуються. Вони чудово склеюють перегній, і він робиться більш міцним і не розмивається водою. Після мене в грунті залишаються азотисті речовини. За ці роки, старий, я повністю повернув цій грунті родючість і тепер готовий попрацювати на іншому місці.
Зрозумів тоді селянин, хто його пшениці рости допомагав, і вклонився до землі доброму конюшині.
Так скромна лугова трава кращим другом хлібороба виявилася.

Схожі:
Соц закладки