Додатковий матеріал до заняття «Горобина»
Горобина – рід листопадних морозостійких чагарників і дерев сімейства розоцвітих. Ботанічна назва горобини – Sorbus aucuparia, родова назва походить від кельтського слова «sor», що означає «терпкий», а видове — від латинського «aucupari» і переводить «ловити птахів». Схоже, що назва походить від лакомящихся плодами горобини птахів. У світі налічується понад 100 видів горобини (за деякими підрахунками майже до двохсот), при цьому близько третини видів росте на території країн колишнього СРСР. Горобина широко поширена не тільки в Росії, Україні і Білорусії, але і по всій Європі і Азії, а також у країнах Північної Америки.
Легенда про горобині
Одного разу дочка багатого купця полюбила простого хлопця, а її батько і чути не хотів про такому бідному нареченого. Щоб позбавити сім’ю від ганьби він вирішив вдатися до допомоги чаклуна. Його дочка випадково дізналася про це і дівчина вирішила втекти з рідного дому. Темної дощової ночі вона поспішила на берег річки до місця зустрічі зі своїм коханим. В той же час вийшов з дому і чаклун. Але хлопець помітив чаклуна. Для того щоб відвести небезпеку від дівчини, хоробрий юнак кинувся у воду. Чаклун дочекався поки він перепливе річку і змахнув чарівним посохом, коли молода людина вже вибирався на берег. Тут блиснула блискавка, вдарив грім, і хлопець перетворився в дуб. Все це сталося на очах у дівчини, з-за дощу трохи спізнилася до місця зустрічі. І дівчина теж залишилася стояти на березі. Її тонкий стан став стовбуром горобини, а руки – гілки відходять в сторону коханого. Навесні вона одягає білий наряд, а восени опускає у воду червоні сльози, засмучуючись про те, що «широка ріка, не переступити, глибока річка, а не потонути». Так і стоять на різних берегах два люблячих один одного одиноких дерева. І «не можна горобині до дуба перебратися, видно, сиротине століття однією гойдатися».
Народні прикмети, пов’язані з горобиною:
Горобина зацвітає — пора сіяти льон.
Горобина квітне рясно — багато вівса.
Добре цвіте горобина — до врожаю льону.
Пізній розквіт горобини — до довгої осені.
Якщо вродить горобина — жито буде хороша.
У лісі багато горобини — осінь буде дощовою, якщо мало — сухо.
Загадки про горобині:
Сукня загубилося, а гудзички залишилися.
***
Висять на гілці подружки,
Притулившись тісно одне до одного.
***
Весною зеленіла,
Влітку засмагала,
Восени наділа
Червоні корали.
***
Ягоди не солодкість,
Зате оці радість
І садам прикраса,
А друзям гостину.
***
Осінь в сад до нас прийшла,
Червоний факел запалив.
Тут дрозди, шпаки снують.
І, галасуючи, його клюють.
***
В сінокіс – гірка,
А в мороз – солодка,
Що за ягідка?
***
Квітки – бджолам і джмелям,
Плоди – сойкам і дроздам,
А кучерявою гілці –
Місце біля альтанки.
Вірші про горобині:
«Горобина»
Струнку горобину бачу у дворі,
Смарагд на гілках вранці на зорі.
Багато ягід червоних,
Стиглих і прекрасних
Гронами висять,
Їх красивий наряд.
Збери на нитку ягід-для душі,
З горобини намисто дуже гарні!
А взимку рябинки огонком горять,
Червоні, як рубіни, на гілках блищать…
Гілочки горобини золотом сяють,
Сонце їх листвою весело грає.
Близько горобини оглянуся колом.
Бачу я росточок,
Малий, але не квіточка,
Він був високим, струнким виросте потім…
Прокидаюся вранці, але ще темно.
Струнка горобина спиляна давно.
Цього не знала,
Сумно стало дуже.
Маленький паросточок, ти рости швидше!
Сонечко промінням деревце пригрей.
Пам’ятаю про горобину, пам’ятаю я завжди,
В пам’яті моїй вона ще жива.
Струнку горобину бачу у дворі,
Смарагд на гілках вранці на зорі.
(Світлана Шишкіна)
«Горобина»
Червоненьку ягоду
Мені дала горобина.
Думав я, що солодку,
А вона – як хіна.
То ця ягідка
Просто недозрела,
Те ль горобина хитра
Хотіла пожартувати?
(Ірина Токмакова)