Загадки, прислів’я, прикмети, приказки про сніг, заметіль і завірюху

Слов’яни, в силу географічних і кліматичних причин, присвятили досить багато творів холодну пору року – зиму. Сільськогосподарський уклад життя дозволяв займатися творчістю лише довгими зимовими вечорами, а так як цих холодних вечорів випадало досить багато, то не дивно, що снігу, хуртовини, заметілі та інших принад зими присвячено велику кількість матеріалів. Багато уваги з боку народних творців приділялася різним аспектам зими – як з хорошої сторони, так і не дуже.

Ми спробували зібрати деякі матеріали про зиму на сторінках нашого сайту. Тут зібрані різні літературні форми присвячені снігу, заметілі та хуртовини – загадки з відповідями, вірші, прикмети, прислів’я та приказки.

Загадки про сніг

Вився, вився білий рій,
Упав на землю – став горою.
(Сніг)

Він хмарою чорною був спочатку,
Він білим пухом ліг на ліс.
Покрив усю землю ковдрою,
А по весні зовсім зник.
(Сніг)

З неба падають пушинки,
Крутять-вертять хоровод.
Побіліли всі стежки,
Скоро свято – Новий рік.
Білий пух кружляє звично,
Знає кожна людина,
Що під Новий рік зазвичай
Падає на землю…
(Сніг)

Він пухнастий, сріблястий,
Але рукою його не чіпай:
Стане капелькою чистою,
Як піймаєш на долоню.
(Сніг)

Він весь час зайнятий справою,
Він не може даремно йти.
Він йде і фарбує білим,
Все, що бачить на шляху.
(Сніг)

Дощ і сльота,
Бруд і вітер,
Осінь, ти за все відповідаєш!
Мерзне бідний чоловік,
Випав перший білий…
(Сніг)

Наче пір’я Жар-птиці,
Весь виблискує і іскриться,
Запорошил весь лужок,
Зимовий біленький…
(Сніжок)

Білий, як крейда, та не цукор,
Ніг немає, а йде.
(Сніг)

Пухнастий килим –
Не руками тка,
Не шовками шитий,
При сонці та місяці
Сріблом блистить.
(Сніг)

Вився, вився білий рій,
Упав на землю – став горою.
(Сніг)

Він літає білою зграєю і виблискує на льоту.
Але зіркою прохолодною тане на долоні і в роті.
Він на сонечку – рум’яний, під місяцем ж – блакитний.
Він за воріт і в кишені залазить нам з тобою.
Він то білий, то патлатий, то пухнастий, як ведмідь.
Раскидай його лопатою, як звуть його, відповідай!
(Сніг)

З небесного мішка
Раптом посипалась мука!
Засинає все навколо –
Ліс, поля, будинки і луг…
А як тільки ти візьмеш,
Так борошна тієї набереш…
Дивишся, а її вже немає!
Лише залишився мокрий слід.
Що за дивна мука?!
Не бачити нам пирога!
(Сніг)

Я як піщинка малий,
Я землю покриваю;
Я з води,
Але з повітря літаю;
Як пух лежу я на полях
І як алмаз блищу
При сонячних променях.
(Сніг)

Скатертина біла –
Та все поле одягла.
(Сніг)

Взимку гріє,
Навесні тліє.
Навесні вмирає,
Восени оживає.
(Сніг)

Біло покривало на землі лежало,
Літо прийшло воно все зійшло.
(Сніг)

Пливла лебідь сита,
вниз кидала-сипала
на поля-озерушки,
білий пух та пір’я.
(Сніг)

На дворі горою,
А вдома водою.
(Сніг)

Ковдра біло,
Землю гріло.
Вітер подув,
Ковдра зігнув.
Сонце припекло,
Воно і потекло.
(Сніг)

Визирну в віконце,
Там лежить суконце.
Хоч всю зиму там лежить,
Але весною втече.
(Сніг)

Їдуть сани по дорозі,
В’ється ниточкою стібок.
Від полозів слід залишився,
Запорошил слід…
(Сніжок)

У нього і фарб немає,
але все фарбує в білий колір.
(Сніг)

З неба падають зимою
І кружляють над землею
Легкі пушинки,
Білі…
(Сніжинки)

Взимку – зірка,
Навесні – вода.
(Сніжинка)

Що за зірочки різьблені
На пальто і на хустці?
Всі наскрізні, вирізні,
Як візьмеш – вода в руці.
(Сніжинки)

Білої зграйкою мошкара
В’ється, кружляє з ранку.
Не пищить і не кусає –
Білим землю вкриває.
(Сніжинки)

З неба зірки падають,
Прямо на поля.
І під ними сховається
Чорна земля.
Багато-багато зірочок
Тонких, як скло;
Білі, холодні,
А землі тепло.
(Сніжинки)

Загадки про хурделицю і заметіль

Це хто, виючи, без крил літає,
Без волоті сліди замітає,
Ліпить кучугури зі снігового тіста,
Так рухає їх з місця на місце?
(Завірюха)

Порассыпала Ликера
Срібні пір’я,
Закрутила, замела,
Ось і вулиця білого.
(Завірюха)

Гуляю в полі,
Літаю на волі,
Кручу, бурчу,
Нікого знати не хочу.
Уздовж дороги пробігаю,
І замети наметаю.
(Завірюха)

Пройшла дівчина Беляна –
побіліла вся поляна.
(Завірюха)

Прислів’я, приказки, прикмети про сніг та хуртовини

Де зима без снігу – там і літо без хліба.
Більше снігу на полях – більше хліба в засіках.
І сніг на парасолі буде легкий, якщо подумаєш про те, що це твій сніг.
Багато снігу – багато хліба, багато води – багато трави.
Де сніг, там і слід: не було снігу, не було і сліду.
Буде сніг глибокий – буде хороший рік.
І зимою б з’їв грибок, так уже дуже сніг глибокий.
Не перший сніг на голову.
Коли за справу зумієш взятися – і сніг загориться, а якщо не зумієш, то і масло не спалахне.
Більше снігу на полях – більше хліба в засіках.
Не той сніг, що мете, а той, що зверху йде.
Задержишь сніг на полях взимку – будеш з хлібами восени.
Багато снігу – багато хліба, багато води – багато трави.
Снігу надує-хліба прибуде, вода розіллється – сіна набереться.
Нехай сніг холодний, а від холоднечі вкриває.
Як не мийся, а біліше снігу не будеш.
Білий сніг на чорну землю, і то до лиця.
Хурделиці і заметілі під лютий налетіли.
У ворогів шинелі не з нашої хуртовини.
Січня-батюшки — морози, а лютому — хурделиці.

Вірші про сніг, хуртовини та хуртовини

Зимовий ранок

А. С. Пушкін

Мороз і сонце; день чудовий!
Ще ти дрімаєш, один прелестнй,-
Пора, красуня, прокинься:
Отркрой зімкнуті млістю погляди
Назустріч північної Аврори,
Звездою півночі явися!
Вечор, ти пам’ятаєш, хуртовина злилася,
На мутному небі мла носилася;
Місяць, як бліда пляма,
Крізь хмари похмурі жовтіла,
І ти сумна сиділа –
А нині… погляньте у вікно:
Під блакитними небесами
Чудовими килимами,
Виблискуючи на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
І ялина крізь іній зеленіє,
І річка під льодом блищить.
Вся кімната бурштиновим блиском
Осяяна. Веселим тріском
Тріщить затоплена піч.
Приємно думати лежанки.
Але знаєш: не веліти в санки
Кобилку буру запречь?
Ковзаючи по ранковому снігу,
Один милий, віддамося бігу
Нетерплячого коня
І провідаємо поля порожні,
Ліси, нещодавно настільки густі,
І берег, милий для мене.

Сніг в обличчя, заметіль і завірюха
Сніг в обличчя, заметіль і завірюха
Вітер мацає мене
Де ж ти, моя подруга
Грієш руки біля вогню?

Ти в теплі, а я на холоді
Мої думки все в снігу
Ти скажи, я тобі потрібен?
Скажеш ні – я все зрозумію.

Сніг в обличчя, як неприємно
Коли знаєш наперед
Що все життя безрезультатна
Що душа лише не помре.

І заметіль її підхопить
Буде над землею носити
І кружляючи в білому халаті
Буде просити господа.

За мене і за страждання,
Що я виніс не за дарма.
Бачив біль і состраданье
І дивився в очі люблячи.

А тепер над білим полем
Я лечу швидше, швидше…
І не відчуваю болю,
Життя прожив я разом з нею.

Сніг в обличчя, я хмурю брови.
Потопаю я в снігу.
Захлебнусь я в сніжному море
Мені не виплисти. Не зможу.

Завірюха свого домоглася.
Заманила, завела…
Життя моє зупинилася
У чому-то й моя вина.

Здався я без краплі крові,
Меч з піхов не дістав
Не я відчув болю,
Я її не відчував.

Свого домоглася завірюха –
На моїй руці кільце.
Не сумуй, моя подруга,
Не сумуй, що сніг в обличчя.

***

Під ногами сніг рипить
Лід, зима, заметіль і завірюха
Місяць по небу пливе.
Всі недвижно, самотньо.

Мій Дух тут зовсім застуджений,
Але, побачивши світло в вікні,
Мені рідною і дуже потрібній
Забуваю про зиму.

Там рідні. А племінник
Ручкою махає біля вікна…
Стало все навколо прекрасним,
Адже у нас цвіте весна.

***

А. А. Фет

Дивовижна картина,
Як ти мені рідна:
Біла рівнина,
Повний місяць,
Світло небес високих,
І блискучий сніг,
І саней далеких
Самотній біг.

Пороша

Єсенін С.

Їду. Тихо. Чути дзвони.
Під копитом на снігу,
Тільки сірі ворони
Розшумілися: на лузі.

Зачарований невидимкою,
Дрімає ліс під казку сну,
Немов білою косинкою
Подвязалася сосна.

Понагнулась, як старенька,
Оперлася на ковіньку,
А над самою верхівкою
Довбає дятел на суку.

Скаче кінь, простору багато,
Валить сніг і стелить шаль.
Нескінченна дорога
Тікає стрічкою вдалину.

Соц закладки
Соц закладки