На жаль, таке захворювання, як хронічний гайморит останнім часом стало зустрічатися досить-таки часто. Хронічна форма даного захворювання відрізняється від гострої, насамперед, тим, що запальний процес затягується і триває більше двох місяців. Гайморит являє собою запалення пазух, розташованих у товщі крила верхньої щелепи.
Причини розвитку хвороби
Як правило, хронічний гайморит розвивається внаслідок гострого запалення, особливо в тому випадку, якщо створюються несприятливі умови для відтоку з гайморових пазух патологічного секрету. Іноді запальний процес, який розвивався в одній з пазух, і переходить на іншу, в цьому випадку у хворого виникає двосторонній хронічний гайморит.
Іноді гайморит в хронічній формі розвивається із-за сильних ударів голови. Також причиною цієї хвороби може стати перебування протягом тривалого часу в пазусі різних сторонніх речовин, наприклад, це може бути матеріал, призначений для пломбування зубів. Якщо чужорідне тіло знаходиться поруч з пазухою, то воно цілком може спровокувати розвиток гаймориту в хронічній формі.
Також виникненню хронічного гаймориту може сприяти викривлена носова перегородка, занадто вузькі носові проходи, а також тісне зіткнення латеральної стінки носа з середньою носовою раковиною. У тому випадку, якщо у людини розвивається гранульома в корені зуба, розташованого у верхній щелепі, у нього підвищується ризик розвитку в майбутньому хронічного гаймориту.
Також відомо, що хронічний одонтогенний гайморит, як правило, відразу ж розвивається саме в хронічній, але млявій формі. Через це людина, хворий таким видом гаймориту, може протягом досить тривалого часу не помічати ніяких симптомів, але при активізації запального процесу для пацієнта необхідної буде і консультація отоларинголога, стоматолога.
У дітей хронічна форма синуситу може виникнути із-за аденоїдних розростань.
Види хронічного гаймориту
Різновидів хронічного гаймориту є кілька:
- — некротичний (зустрічається досить рідко і супроводжується некротичними змінами);
- — гнійний (при цій формі гаймориту виділення з носа густі, вони мають жовтувато-коричневий колір і досить неприємний запах);
- — катаральний (виділення рідкі і рясні, спостерігається лобовий набряк);
- — хронічний поліпозний гайморит (відбуваються зміни стану слизової, а також зростання поліпів);
- — алергічний (виділення при ньому напівпрозорі або серозні);
- — казеозний (при цій формі гаймориту спостерігаються досить рясні виділення, сирнистого характеру);
- — змішаний (полипозно-кістозний);
- — одонтогенний гайморит (причина його розвитку запалення в області щелепи або в області зубів);
- — риногенних (захворювання починається в носових ходах);
- — хронічний гіперпластичний гайморит (як правило, протікає у важкій формі і важко піддається лікуванню).
Діагностика хронічного гаймориту
Для того щоб визначити наявність хронічного гаймориту, необхідно звернутися до кваліфікованого лікаря-отоларинголога. В першу чергу, лікар повинен зібрати детальний анамнез, з’ясувавши всі скарги хворого. Щоб уточнити попередній діагноз, проводиться рентгенографія носових пазух, а в деяких випадках – магнітно-резонансна або комп’ютерна томографія. Згідно МКХ 10 хронічний гайморит має код J 32.0, який лікар і пише на листку непрацездатності.
Часом з діагностичною метою виконується пункція пазух, що доповнюється промиванням порожнини і введенням протизапальних та антимікробних препаратів. Отоларинголог відправляє в лабораторію виділення з носа для того, щоб визначити мікрофлору та чутливість її до антибіотиків. Тільки після всіх необхідних досліджень лікар зможе розповісти своєму пацієнту про те, як позбутися від хронічного гаймориту.
Симптоми захворювання
Всі симптоми хронічного гаймориту у дорослих поза загострення можуть бути виражені досить слабо. Зазвичай людина, що страждає від цієї хвороби, скаржиться на постійну закладеність носа, порушення нюху, зміна тембру голосу, а також на ниючі болі в носі. Також спостерігається постійне відчуття втоми. Варто зазначити, що поза загострення больових відчуттів може і не бути.
Загострення хронічного гаймориту, як правило, супроводжується погіршенням самопочуття, підйомом температури, головним болем, набряком повік і припухлістю щік. Посилюється витікання гною з носової пазухи при нахилі голови. Виділення з пазух подразнюють слизову оболонку, в результаті вона стає набряклою і почервоніла. Можуть виникати поліпи.
У дітей хронічний гайморит протікає з вираженою набряклістю оболонок верхньощелепної пазухи. Іноді, крім набряклості, спостерігається порушення носового дихання. При появі таких симптомів у малюка потрібно відразу ж звернутися до кваліфікованого педіатра.
При такому захворюванні, як хронічний гайморит армія може бути протипоказана в тому випадку, якщо загострення трапляються досить часто. У цьому випадку необхідно пред’явити комісії медичні документи, що підтверджують факт звернення за медичною допомогою.
Ускладнення
Якщо у хворого розвивається таке захворювання, як гайморит хронічний — наслідки можуть бути дуже серйозні. Наприклад, можуть виникнути різні внутрішньочерепні ускладнення, такі як гнійний або ж серозний менінгіт, набряк оболонок мозку, менінгоенцефаліт, риногенних абсцес мозку, пахименингит і флебіт синусів твердої оболонки мозку. Як правило, найчастіше виникають у період сезонної епідемії грипу. Іноді спостерігається періостит верхньої щелепи, ретробульбарний абсцес, тромбоз вен очниці, остеопериостити очниці, а також реактивний набряк клітковини століття і очниці. Всі ці наслідки можуть серйозно вплинути на здоров’я і самопочуття людини. Саме тому в тому разі, якщо спостерігається загострення хронічного гаймориту лікування, призначене отоларингологом, слід починати негайно.
Лікування
Як правило, проводиться лікування гаймориту без проколу, шляхом застосування різних медикаментів. Якщо спостерігається сильно виражена біль, отоларинголог може провести промивання пазух, але без проколу. Лікар призначає антибіотики, до яких чутливі збудники хвороби. Щоб відновити захисні сили організму, хворому може бути рекомендований прийом вітамінів, а також курс голкорефлексотерапії. Курс лікування зазвичай триває від двох до шести тижнів.
Якщо підвищена температура тіла, показаний прийом жарознижуючих препаратів. Також лікар може призначити судинозвужувальні ліки (наприклад, нафтизин) у вигляді крапель або ж спреїв. Якщо хвороба має алергічне походження, то необхідно виявити і виключити алерген. При цьому отоларинголог, швидше за все, призначить як неспецифічну (антигістамінні препарати), так і специфічну (аутовакцини, маленькі дози алергенів) терапію.
Якщо у хворого розвивається хронічний гайморит — операція проводиться лише в разі тяжкого перебігу. У цьому випадку пацієнта необхідно госпіталізувати у стаціонар. Хірургічне втручання може знадобитися і для усунення причин хвороби, наприклад, для виправлення носової перегородки, резекції носових раковин.
Профілактика
Профілактика хронічного гаймориту передбачає, насамперед, своєчасне лікування гострої форми захворювання. Також необхідно усувати фактори, що сприяють розвитку патологічного процесу, наприклад, проводити операцію з виправлення носової перегородки в тому випадку, якщо спостерігається її викривлення, до появи ознак запалення придаткових пазух. Потрібно лікувати нежить, не допускаючи його затяжного перебігу і вчасно звертатися до лікаря-отоларинголога. Тільки уважне відношення до свого власного здоров’я допоможе вберегтися від розвитку хронічної форми гаймориту.
