Ця група включає вітаміни В, С і Р. Вітамін В-комплекс вітамінів різного хімічного складу і біологічної дії. До складу цього комплексу входить більше десятка вітамінів. Найбільш важливими у практичному відношенні, а також більш вивченими, є вітаміни В1, В2 і PP. Вітаміни групи В чинять вплив на вуглеводний і білковий обмін. Доведено, зокрема, що при збільшенні в їжі вмісту вуглеводів і білків підвищується потреба організму у вітаміні Ст. Встановлено функціональний зв’язок вітамінів групи В з діяльністю залоз внутрішньої секреції.
Вітамін С, як і інші вітаміни, впливає на процеси засвоєння харчових речовин, бере участь в окисно-відновних процесах, підвищує опірність організму до інфекцій.
Вітамін Р (не РР!) сприяє утриманню вітаміну С в органах, також підвищує міцність стінки дрібних кровоносних судин — капілярів.
Вітамін Bi (тіамін)
Вітамін Bi був відкритий К. Функом в 1911 р. В 1935 р. була остаточно встановлена його хімічна природа. Значно раніше з’явилося опис ознак авітамінозу Ст. Понад 1000 років тому в Японії, Китаї, Індії стало відомо захворювання, що носить назву «бери-бери». Ця назва походить від індостанського слова «бери», що характеризує своєрідну хитку ходу хворого, або від сингалезского слова «барі», тобто «не можу», «не в змозі».
У II столітті нашої ери згадка про бери-бери вже є в китайських книгах. Китайський автор Прат Янг-фанг у своїй знаменитій 30-томної енциклопедії (610 р.) описує «суху» і «водяночную» форму бери-бери, а в VIII столітті Сен Кін-хо в своїй книзі вже намагається пояснити причину її виникнення. У середині XVII століття детальне клінічне опис бери-бери представили Якоб Бантиус і Микола Тульп. Вони описали суху форму, і топько через приблизно 150 років Роджерсом була описана її набрякла форма. До 1835 р. обидві ці форми розглядалися як окремі клінічні одиниці; в 1835 р. Малкомсон встановив, що й суха і набрякова форма — це прояв однієї і тієї ж хвороби. З даним захворюванням за період з 1862 по 1886 р. добре познайомилися і російські військово-морські лікарі (Вітковський, Кудрін, Главецкий, Головскои), вивчали бери-бери в Бразилії, Китаї і Японії. Вони вперше вказали, що причина цього захворювання полягає в переважному харчуванні населення рисом.
Бери-бери поширена головним чином в Східній Азії — Японії, Кореї, Південному Китаї, Індії, на Філіппінських островах, а також в Африці та Бразилії.
Спостереження над розвитком бери-бери показувало, що дане захворювання виникає у людини при певних умовах живлення. Під час тривалих морських подорожей було помічено, що найчастіше хворіють бери-бери люди, що харчуються білим, або так званим полірованим, рисом (тобто рисом, позбавленим оболонки). Були випадки захворювання від вживання в їжу виключно білого борошна, що найчастіше траплялося з людьми, що знаходяться на зимівниках і в експедиціях. Захворювання носило іноді масовий характер. Так, наприклад, в Ньюфаудленде населення харчувалося переважно білим хлібом, і серед населення з’явилися випадки захворювання бери-бери.
Одного разу під час сильного шторму на берег було викинуто корабель, завантажений мукою простого помелу. Для того, щоб спустити корабель назад з суші на воду, довелося вивантажити з корабля на берег всю муку, яка залишилася у користування населенню. Було помічено, що люди, що хворіють бери-бери і харчуються борошном простого помелу, виліковувалися від бери-бери, і дане захворювання в Ньюфаудленде майже зникло.
У 1882 р. головний санітарний інспектор японського флоту Такаки, вважаючи, що причина захворювання бери-бери криється в недостатній білковому харчуванні, замінив рисовий стіл японських моряків змішаною їжею, проте він не міг запропонувати достатнього теоретичного обґрунтування для своїх спостережень і заходів.
Велику роль у вивченні захворювання бери-бери зіграли спостереження голландського дослідника Эйкмана,
який працював на острові Ява (1890-1897) лікарем тюремного шпиталю.
Під час своєї роботи в лікарні Ейкман абсолютно випадково звернув увагу на те, що кури, які належали госпіталю і годувалися тільки залишками їжі хворих, головним чином очищеним рисом, страждали захворюванням, вельми нагадує бери-бери у людини, а кури, харчувалися більш різноманітною їжею, не піддавалися цього захворювання. Це послужило приводом до постановки Эйкманом спеціальних дослідів: він брав здорових, нічим не хворіли курей, годував їх різними сортами рису і зауважив, що тільки ті птахи страждали хворобою, подібною з бери-бери, які отримували полірований рис. Ця хвороба була названа їм пташиним полиневритом. Хворі птахи швидко виліковувалися при годуванні неочищеним або полуочищенным рисом або при добавці до білого рісу рисових висівок.
У царській Росії дане захворювання, мабуть, не зустрічалося, що підтверджує і В. Ф. Чоловський у своїй дисертації, присвяченій бери-бери (С.-Петербург, 1886).
Гіпо – та авітаміноз В1
При нестачі в їжі вітаміну B1 у людини розвиваються ознаки гіповітамінозу: з’являється дратівливість, безсоння, поганий апетит, швидка фізична і розумова стомлюваність. Характерно наявність розладів з боку шлунково-кишкового тракту у вигляді проносів або, навпаки, запорів. Відсутність вітаміну B1 в їжі і, отже, припинення надходження його в організм ведуть до виникнення авітамінозу B1 — захворювання, що носить назву «бери-бери». При цьому захворюванні всі явища, наявні при гіповітамінозі В1, досягають значною мірою, з’являються колючі болі в області серця, серцебиття. Особливо характерним є прогресуюча слабкість м’язів, у першу чергу ніг, а потім і рук. Хода хворого стає хиткою, розвиваються паралічі ніг і рук, атрофія м’язів. М’язи, особливо литкові, болючі при натисканні.
Зазначені ознаки поєднуються зі зниженням чутливості, яке поширюється симетрично у вигляді панчохи на нижніх кінцівках і у вигляді рукавичок на верхніх. При цьому знижується тактильна чутливість (відчуття дотику, тиску), а також порушується больова і температурна чутливість. Зниження чутливості іноді доходить до повної втрати її (анестезії). У важких випадках захворювання призводить до смерті.
Профілактика
Середня добова потреба людини у вітаміні B1i — 2 мг. При фізичному навантаженні, під час вагітності, годування груддю, при захворюваннях ця потреба збільшується в 2-3 рази. Організм людини не здатний накопичувати запаси вітаміну B1, тому його необхідно щодня вводити в організм з їжею. Зі сказаного випливає, що профілактика гіпо – та авітамінозу В1 полягає передусім у постійному вживанні в їжу продуктів, що містять цей вітамін. Такими продуктами є:. хліб простого помелу, свиняче м’ясо і печінку, крупи — пшоно, гречана, вівсяна, ячмінна, горох, квасоля, боби, соя, яйця. Дуже багаті вітаміном B1 пекарські та пивні дріжджі.
У харчовому раціоні дітей старшого віку і дорослих більшість з перерахованих продуктів знаходить досить широке застосування. Діти ж молодшого віку нерідко отримують переважно вуглеводну їжу як «найбільш поживну» за поданням батьків. Між тим, молоко, високосортний білий хліб, манна каша, цукор, печиво і бісквіт з очищених сортів борошна бідні вітаміном Ст. У той же час при такому односторонньому характері їжі з переважанням вуглеводів потреба організму у вітаміні B1 підвищується.
Якщо в харчуванні переважає полірований рис, то при варінні його (в кінці) необхідно додавати відвар висівок.
Різноманітна їжа дітей і дорослих з включенням до її складу продуктів, що містять вітамін B1, — головна умова профілактики цього авітамінозу. Забезпечення необхідної для організму норми вітаміну B1 може бути досягнуто і прийомом додатково вітамінних препаратів.
За матеріалами науково-популярної брошури Єфімова Н.І «Вітаміни та їх значення для здорової людини»
Перегляньте також відеолекцію про вітаміни групи B!
