Майже кожна людина хоча б раз у житті відчував таке неприємне стан, як запаморочення. Як правило, воно швидко проходить, і ніяке лікування для відновлення нормального стану не потрібно. Однак досить часто запаморочення з’являється знову і стає дуже сильним – в такому разі в ньому можна підозрювати симптоми хвороби Меньєра.
Це захворювання починається з легких ознак, які можуть бути навіть непомітними для людини, маскирующимися під сильну втому. Однак наслідки цієї хвороби дуже неприємні, вони включають навіть непрацездатність і втрату рухливості.
Зміст
- Трохи теорії
- Діагностика
- Наслідки
- Прогнози в довгостроковому періоді
- Що робити?
- Медикаментозна допомога
- Операція
- Причини і профілактика
Трохи теорії
Хвороба Меньєра являє собою збільшення кількості рідини, що знаходиться в порожнині внутрішнього вуха. Поступово вона заповнює весь вушний канал і починає здавлювати чутливі нервові клітини, які знаходяться в його підставі.
Майже у всіх випадках хвороба Меньєра призводить до порушення координації, а також до втрати почуття рівноваги. Іноді симптоми захворювання можуть проявлятися в постійному запамороченні, яке не припиняється навіть в горизонтальному положенні тіла.
Якщо людині не виявляється лікування, з часом він може втратити працездатність, оскільки симптоми не дозволять йому нормально орієнтуватися в просторі.
Приблизно третина пацієнтів з діагностованою хворобою Меньєра стають повністю нерухомими, оскільки напад починається саме в той момент, коли вони приймають вертикальне положення тіла.
Як правило, в таких випадках приймає екстрені заходи, які з великою часткою ймовірності усувають захворювання і повертають людину до нормального життя.
Симптоми можуть однаково виявлятися як у чоловіків, так і у жінок, хоча останні в силу більш спокійного способу життя рідше схильні до захворювання. Однак хвороба Меньєра практично ніколи не зустрічається у людей молодшого віку. Як правило, вона виникає після 30-35 років, що є наслідком відповідного способу життя або певної події.
Діагностика
У більшій частині випадків (до 50%) симптоми прогресуючої хвороби Меньєра починаються з часткової втрати людиною слуху. Заповнення слухового каналу рідиною при захворюванні не проходить безслідно для нервів, що відповідають за сприйняття звуку. Крім того, втрата слуху рано або пізно виявляється при будь-якій формі хвороби Меньєра, незалежно від типу її початковій стадії. На відміну від інших симптомів, вона не зникає з плином часу і вимагає відповідного лікування або застосування апаратної методики відновлення слуху.
Ще у 20% людей з хворобою Меньєра симптоми починаються саме з втрати координації і відчуття запаморочення. Лікарі дають кращі прогнози при такій формі захворювання, оскільки воно відразу ж починає заважати нормальній життєдіяльності, і людині призначають правильне лікування.
На початкових стадіях хвороби Меньєра напади запаморочення і втрати орієнтації тривають протягом 20-30 хвилин і виникають кілька разів на місяць. Але якщо людині не надається правильне лікування, він може проводити до декількох годин в день в ліжку, будучи не в силах справитися із захворюванням.
Решта 30% припадають на перебіг хвороби Меньєра, при якому уражаються одночасно слухові нерви і клітини вестибулярного апарату. Тут прогноз невтішний – лікарі стверджують, що при такому захворюванні шансів обійтися без оперативного втручання дуже мало. Консервативне лікування зазвичай допомагає лише відстрочити операцію, але лише в поодиноких випадках дозволяє обійтися без неї.
Відмітна ознака хвороби Меньєра – це часто виникає дзвін у вухах, який не схожий на шум при підвищеному тиску, а саме на звук невеликого дзвоника.
Саме цей симптом є основним приводом для призначення обстеження внутрішнього вуха, при якому і виявляється важке захворювання. В останніх стадіях під час нападів людину мучить нудота і нестримна блювота, яка викликана розладом вестибулярного апарату, аналогічним тому, що можна відчути при тривалому обертанні.
Крім того, хвороба Меньєра зазвичай стає причиною підвищення пітливості, збільшення температури і деякого зниження тиску, причому ці прояви суттєво загострюються у вертикальному положенні тіла.
Наслідки
Якщо лікування не виявляється протягом декількох років, можуть спостерігатися симптоми ураження головного мозку. До таких слід віднести:
забудькуватість;- дратівливість;
- вимогливість до уваги і емоційної участі оточуючих;
- головні болі;
- депресії і нав’язливі психози.
забудькуватість;Варто відзначити, що самого ураження мозку не відбувається, оскільки хвороба Меньєра не відноситься до інфекційних або гнійним. Такі симптоми є наслідком адаптації організму до нових умов функціонування вестибулярного апарату. Необоротними їх назвати не можна – протягом невеликого часу після усунення захворювання ознаки ураження мозку безслідно зникають.
Прогнози в довгостроковому періоді
На жаль, хвороба Меньєра не можна назвати легко виліковної. Статистика показує, що повністю позбутися від неї вдається лише 40% людей, а інші стикаються з поверненням симптомів протягом усього періоду життя. Лікарі дуже не люблять давати певні прогнози стану пацієнтів, у яких діагностована хвороба Меньєра – симптоми можуть проявлятися з такою ж частотою, посилюватися або повністю зникати.
В даний час медицині не відомо напевно, чим зумовлене таке перебіг хвороби Меньєра, проте є припущення щодо спадкових факторів, способу життя та харчування людини.
Якщо людині не надано своєчасне лікування, то з великою часткою ймовірності йому доведеться зіткнутися з прогресуючим захворюванням, яке в підсумку приведе до повної втрати працездатності. Частота нападів поступово збільшується, причому зі зростаючою швидкістю. Це означає, що після першої серйозної втрати координації у хворого залишається відносно небагато часу. Як правило, при такій формі хвороби Меньєра, призначається оперативне втручання, яке дозволяє виключити втрату рухливості.
Приблизно в 5-10% випадків захворювання відступає самостійно й більше не турбує людину. Звичайно, ймовірність рецидиву залишається дуже високою, тому після першого нападу слід відвідувати отоларинголога двічі на рік, щоб зберегти нормальний рівень слуху і координації. Також для профілактики хвороби Меньєра рекомендується уникати занять спортом, різких рухів і роботи з великими фізичними навантаженнями.
Однак з імовірністю майже у 70% успішне лікування дозволяє лише відстрочити напад, відсунувши його в часі.
Як правило, хвороба Меньєра знову проявляється протягом 5-8 років, хоча зустрічаються і випадки, коли до наступного нападу проходило не більше 3 років.
Спостерігається яскраво виражена фазність – при загостренні втрата координації може відбуватися кілька разів на тиждень, а при ремісії – не більше 1-2 разів на рік. Приблизно половина пацієнтів змушена використовувати хірургічне лікування, оскільки хвороба прогресує і призводить до погіршення стану людини.
Що робити?
Медикаментозна допомога
Лікарі кажуть, що полегшити стан хворого в довгостроковій перспективі може протидія нападів хвороби Меньєра. При яскраво вираженому розладі координації варто лягти на ліжко без високих подушок і намагатися не повертати голову в сторону.
Якщо напад супроводжується сильною нудотою, хворому призначається медикаментозне лікування, наприклад, Церукал. Крім того, лікар може призначити при хворобі Меньєра Діазепам або Скополамін, щоб зменшити тяжкість нападу і скоротити його тривалість.
У період між нападами лікарі рекомендують приймати препарати, які знижують активність внутрішнього вуха та вестибулярного апарату в цілому, наприклад, Меклозин або Фенобарбітал. Також рекомендується відмовитися від спорту, фізичної роботи, пов’язаної з виконанням певних дій на висоті, або з підняттям тяжкості.
При хворобі Меньєра призначається дієта з пониженим вмістом натрію і кухонної солі, а також інших речовин, що провокують напад. Обов’язково потрібно відмовитися від речовин, що викликають симптоми розлади вестибулярного апарату – алкоголю, нікотину і кофеїну. Якщо природний відтік рідини порушений, приймають сечогінні речовини, які сприяють звільненню порожнини вушного каналу.
Операція
Приблизно в 10% випадків хірургічне лікування не має реальної альтернативи. Щоб усунути симптоми, хворому можуть призначити прокол внутрішнього вуха з відкачуванням надлишкової рідини. Операція має малу тривалість дії – приблизно через рік ознаки хвороби Меньєра повертаються. Якщо дренування було визнано безуспішним, у внутрішнє вухо вводять гентоміцин, пригнічує активність нервових клітин.
Ймовірність повного усунення захворювання становить приблизно 90%, а втрати слуху – 15%.
Якщо всі вжиті заходи не приносять полегшення, і хвороба продовжує прогресувати, хворому призначається лабіринтектомія, яка позбавляє його слуху, але відновлює нормальну координацію.
Причини і профілактика
У більшості випадків хвороба Меньєра виникає після травми голови або вуха. Тому фахівці радять бути особливо обережними при керуванні мотоцикла або велосипеда, а також при заняттях екстремальними видами спорту. Щоб не починати малоприємне і дороге лікування, слід завжди одягати шолом у зазначених випадках, а також користуватися професійною захисної екіпіровкою.
Крім того, потрібно звертатися в лікарню після падінь, дорожньо-транспортних пригод і випадкових ударів по голові – лікар може розпізнати ушкодження, запобігши розвиток хвороби Меньєра.
Друга за поширеністю причина – інфекційні захворювання органів слуху. Їх лікування повинно проводитися своєчасно і в повній мірі, щоб не допустити виникнення важких наслідків. Особливо висока загроза виникає після золотистого стафілокока, а також інших бактерій з групи «лікарняних інфекцій».
Також хвороба Меньєра нерідко розвивається і після вірусних інфекцій, що належать до ускладнень ГРВІ. Тому невинна застуда в перспективі може призвести до таких неприємностей, позбутися яких буде неймовірно складно.
Нарешті, причиною виникнення хвороби Меньєра є і судинні захворювання. При запаленні кровоносних судин, їх аномальному звуженні або постійних змінах рівня тиску слід негайно звертатися за професійною допомогою. Іноді в окрему групу причин виділяють неінфекційні запалення середнього і внутрішнього вуха, проте вони зустрічаються досить рідко, щоб можна було говорити про масовому поширенні таких випадків.
Варто також сказати, що приблизно в 25% випадків лікарі не можуть назвати причину виникнення захворювання. Є припущення щодо спадковості та впливу токсичних речовин, проте наукового обґрунтування їм немає.
