На початку сімдесятих років для Радянського Союзу існувало лише два можливі способи розвитку у соціальному та економічному плані. По-перше, країна могла удосконалити економічні реформи, створити механізм, який міг би створити у підприємств зацікавленість в підвищенні зростання продуктивності, проведення більш точного аналізу суспільних потреб і стимулювання наукового і технічного прогресу. Перейти до такого не дозволили політичні тертя. В 1968 році в Чехословаччині почався конфлікт, який супротивники товарно-грошових відносин використовували для зміцнення своїх позицій. В 1976 і 1981 роках вони отримали схвалення на партійних з’їздах, що визначило подальшу долю СРСР.

Країна пішла по другому можливого шляху розвитку. Адміністративні методи управління всіма галузями Радянського Союзу ставали все більш жорсткими, з центру знову почали здійснювати пряме управління з центру, встановлюючи жорсткі виробничі рамки, які часто було неможливо виконати. Утворений дефіцит товарів в обов’язковому порядку додавався в державний план. Відомства виконавчої влади випускали велику кількість підзаконних нормативно-правових актів, лишавших підприємства всякої самостійності, всього за сімдесяті роки таких документів утворилося до двохсот тисяч.

Описуючи СРСР в 70-ті роки коротко, слід згадати не тільки про перехід контролю над економічними процесами в центр, але і про бюрократизації. У 1939 році управлінська система складалася з двадцяти центральних відомств, до моменту переходу влади до Л. В. Брежнєву в 1964 році їх було тридцять. До кінця 7-их в державі діяло 100 всесоюзних і 800 республіканських міністерств.

У ці ж роки почалася гонка озброєнь між США і Радянським Союзом, який прагнув перевершити за всіма показниками своїх основних конкурентів. У деяких сферах цього дійсно вдалося досягти, в СРСР почали видобувати більше корисних копалин, і було налагоджено найбільше в світі виробництво деяких видів продукції, яка часто відставала за своєю якістю від зарубіжної. Загальний рівень технічного розвитку став порівнянним з рівнем західних країн. Однак до кінця сімдесятих стало зрозуміло, що обрана політика централізованого управління промисловості не ефективна. Економіка держави трималася в основному на експорті корисних копалин, найбільш прибутковою статтею була продаж нафти. Налагодивши її зовнішні поставки, СРСР міг дозволити собі вступити в «період застою» без ризику падіння економіки.

Схожі:
Соц закладки