Введення

Філософія Аристотеля народилася з його прагнення трансформувати сократо-платонівську філософію пізнання пояснює навколишній світ теорію. Відправною точкою його філософії, була переконаність у тому, що мета науки можна досягти лише зазначеним Сократом способом — за допомогою складається з понять пізнання. Він відносив себе до платонівській школі саме внаслідок цієї переконаності. Однак Аристотель перевершив Платона, так як усвідомив, що вчення про ідеї не може повною мірою пояснити практичну дійсність. З точки зору Аристотеля ідеї не можуть розглядатися у відриві від явищ сприйманої дійсності. Він вважає, що ідеї слід розглядати як сутність, що визначає зміст речей і спочатку знаходиться в них.

Бекон вважав, що основною метою Аристотеля було спростувати філософів минулого, і що саме для цього він розглядав їх вчення. На ділі ж критика Арістотеля досить стримана і неупереджена, так як він прагне не спотворити думки великих філософів минулого, але дати їм вірну трактування.

Погляди Арістотеля на матерію та її форми
У аристотелівської філософії форма і матерія — основи, що дають початок усім речам. Сталь — матерія щодо меча, з якої його виковують, при цьому сталь є формою для елементів, що її утворюють.
Погляди Арістотеля на будову світу чимось схоже на китайську концепцію єдності протилежностей інь-ян, а також на концепцію 5 першоелементів, утворених різним поєднанням цих протилежностей. Іншими словами, Аристотель називає основою світу первоматерию, утворену протилежностями тепло-холод і сухо-волого. З’єднуючись в різних варіаціях ці властивості, породжують 4 першоелемента — повітря, вогонь, воду і землю. До них Арістотель додає новий елемент — ефір, який утворює небо і небесні тіла.

Ці елементи, як і все в природі, постійно рухаються і змінюються. Рух це, Аристотель подразделял на такі форми, як:
1. по суті (народження і смерть);
2. за якістю (трансформація);
3. за кількістю (більше і менше);
4. по розташуванню (зміна положення в просторі).

Події у природі
За аристотелівської філософії, кожна подія в природі включає в себе мету свого виникнення. У філософії існує таке поняття, як теологія (від грец. «talos» – мета). Згідно цього поняття все в світі має мету. Розглядаючи це поняття, Аристотель прийшов до висновку, що форма існує перш матерії, приблизно як креслення архітектора з’являється раніше, ніж сама будівля.
Також Арістотель виводить поняття якогось космічного розуму, який є першопричиною всього і приводить світ у рух, як ми заводимо годинник. Однак при цьому Аристотель не дає йому ніякої етичної оцінки, а пов’язує з рухом небесних тел.
Платон вважав, що первинна ідея, а Аристотель вважав, що неможливо існування ідеї без матерії до неї відноситься.

Логіка і пізнання
З точки зору Платона пізнання можливе або через почуття, або за допомогою розуму. З точки зору аристотелівської філософії пізнання теж можливо за допомогою почуттів, однак, об’єктивно знання неможливо осягнути за допомогою одних лише відчуттів, так як світ постійно змінюється, а формою абсолютного знання є лише ті поняття, які здатні повністю осягнути суть речі.
Аристотель зміг сформулювати теоретичні аспекти мислення, застосувавши три категорії: поняття, судження, умовивід. Причому він поділяв знання на два типи: точне знання і думка. Точне знання можливо отримати тільки за допомогою логіки.
Вважається і не без основ, що саме Арістотель сформулював основні положення формальної логіки. Згідно Аристотелю, логіка — це прихід до висновків від інших відповідно до їх логічній формі. Він досліджував термінологію логіки, теорію висновків, обґрунтувань, логічних дій і прийшов до того, що зміг вивести основні правила мислення.

 

Сформульовані ним принципи логіки свідчать:
1)принцип схожості — поняття не повинне змінювати значення в ході міркувань;
2)принцип суперечності — не противоречь сам собі;
3)принцип виключеного третього — «істинно або міркування або міркування та третього не дано».

Етичні погляди у філософії Аристотеля
Назва етики походить від слова «етос» – звичай, вдачу, характер, образ думок. Саме ця назва належить Аристотелю, так, трактат «Нікомахова етика» адресований синові був присвячений етиці.
Згідно Аристотелю благо — це мета, бажання людини, а так як люди різні, то і поняття блага для кожного своє, наприклад, для грубого людини благо полягає в насолодах, для мудреця в пізнанні, а для честолюбних благо полягає в славі.

Вивчивши невдалий досвід Платона в плані створення досконалої держави Аристотель дійшов висновку, що моральність і морально-етичні якості слід виховувати з раннього віку. Згідно його поглядам освіта повинна дати знання, з допомогою яких людина зможе розрізнити помилкове і істинне, а моральне виховання дозволить відрізнити добро від зла.

Також Арістотель вычленил 11 етичних якостей, потрібних для розвитку гармонійної особистості. Це такі якості як: мужність, гідність, скромність, щедрість, щирість, люб’язність, наполегливість, доброзичливість, неупередженість, честолюбство, доброта, благородство. Згідно Аристотелю моральним можна назвати людину, яка застосовує розум, використовуючи чесноти.

Політика в філософії Аристотеля
У аристотелівської філософії головною метою морального розвитку проголошується держава, при цьому основою держави вважається сім’я. Відносини в родині по Аристотелю повинні бути такими: глава родини-чоловік, але це не повинно обмежувати дружину в побутових питаннях. Також згідно аристотелівської філософії влада чоловіка над дітьми повинна бути більше ніж влада над дружиною. При цьому філософ виправдовує рабство і ставить рабам покірно виконувати накази господаря, так як, на його думку, племена варварів на відміну від еллінів є істотами нижчого ґатунку.

Розростаючись, сім’ї починають утворювати громади, а громади, об’єднуючись, утворюють державу. Вища мета держави — щастя всіх громадян, однак, так як щастя може дати тільки чеснота, то держава зобов’язана виховувати у своїх громадян доброчесність і моральність. Виходячи з цього держава — це спільнота людей, об’єднаних для спільної моральної діяльності з тим, щоб виробити ідеальний життєвий устрій.

Праця Арістотеля «Політика»
У своїй праці «Політика», присвяченому політичним устроєм, Аристотель виступає проти крайнього ідеалізму, також він пропагує приватну власність, виховання юнацтва, а також вважає, що для вироблення чесноти і моральності людям потрібен дозвілля, а отже, фізичну роботу варто перекласти з повноправних громадян держави на рабів.

Також в «Політиці» Аристотель описує три основні форми устрою держави: монархія (влада однієї людини), демократія (управляє народ) і аристократію (державою керує група обраних громадян). Крім цього він вказує, що кожна з трьох зазначених форм державного устрою має свої переваги і недоліки. Причому, якщо починають переважати недоліки, то кожна з форм перетворюється на свою «неправильну» версію. Так, монархія вироджується в тиранію, демократія у владу натовпу або охлократію, а аристократія перетворюється в олігархію.

Філософ також згадує три основні соціальні групи: дуже багаті, заможні і дуже бідні люди. При цьому він вороже ставиться до першої і третьої соціальної групи, так як вони антагоністичні по своїй суті і при досягненні переваги тієї чи іншої групи встановлюється відповідний державний лад (олігархія або охлократія).

З особливою ворожістю Аристотель належить до дуже багатому соціального прошарку. На його думку, цей прошарок прагнути не до щасливого життя, а до життя взагалі, роблячи своєю метою наживи і порушуючи при цьому всі і всілякі закони. На думку філософа ідеальним є така держава, в якій середній соціальний шар представлений в переважній більшості. Найголовніше при цьому не давати жодному громадянину надмірних прав і влади. Заслуговує на увагу думка філософа про неможливість створити досконале держава, не створивши скоєних громадян.

Значимість Арістотеля для нащадків
Узагальнюючи все вищесказане можна зробити висновок, що заслуга Аристотеля полягає не тільки в доповненні філософських ідей Платона матеріалістичним поглядом на походження і устрій світу, але і у формуванні фундаменту філософської науки. При цьому варто відзначити, що і Арістотель і Платон набагато випередили своїх сучасників. Особливо варто згадати праці Аристотеля, присвячені політичним устроєм, які можна сміливо назвати актуальними і зараз, зокрема заслуговують на увагу думки філософа щодо надмірної влади в руках будь-якого соціального прошарку суспільства. Вражає і те, що філософія Аристотеля пронизує буквально всі його дослідження: від фізики і метафізики, до етичного виховання і політичного устрою.

Але не тільки у філософії і політиці відомі праці Аристотеля, він чимало зробив для літератури, описавши ще в античності всі актуальний і сьогодні роди літератури. По суті, ним була створена система родів і жанрів в тому вигляді, в якому вона існує і понині, через це один з великих мислителів також заслуговує окремої подяки.

 

Ще думка з приводу геніального філософа

Серед різноманітних вчень філософія античного світу Арістотеля, коротко викладена, стоїть на особливому місці. З одного боку, на її формування великий вплив зробили праці Платона, якого великий учений вважав для себе головним авторитетом. З іншого боку, Аристотель повністю переробив теорію свого вчителя і багато в чому був не згоден з ним. Вступаючи в полеміку з вченням Платона, він в першу чергу піддає критиці створену ним теорію «ейдосів» – нематеріальних втіленнях, прообразах речей. Таким чином, філософію Аристотеля, коротко викладену, слід розглядати в нерозривній єдності з теоріями інших філософів.
Для Аристотеля первинним завжди був саме матеріальний, об’єктивний світ. На його думку, сутність знаходиться тільки в самій речі, і сенс пізнання – вивчення, пізнання речі через неї. Для цього Аристотель вводить спеціальну антитезу між матерією і формою. Вся природа тому для вченого – це низка послідовних переходів з матерії у форму і назад. При цьому матерія у Арістотеля пасивна, активної він вважав тільки форму. Першоджерело будь-який рух для нього – бог.
Цікаво поділ Аристотелем існування (буття) на одиничне і загальне. Одиничне існує в даний момент у даному місці, загальне – те, яке знаходиться скрізь в просторі, і в будь-який час. Осягнути загальне буття можна лише за допомогою розуму, і саме воно (буття) є предметом вивчення науки.
Головна праця Аристотеля, в якому він висловлює свої погляди на розуміння сутності філософії – це «Метафізика». У ньому він ставить наступне запитання: «Якими причинами повинна займатися філософія?». На думку Аристотеля, висловлену в цій праці, предметом філософської науки є існуюча реальність як єдине ціле. Він вважав, що багато науки набагато важливішою і потрібнішою для людей, ніж філософія, але зазначав, що вона стоїть вище всіх наук.
Аристотель першим розділив науки на три категорії:
1. практичні – політика, етика;
2. теоретичні – математика, фізика, метафізика;
3. творчі – поезія, риторика.
Він дав повне пояснення події або явища, яке, як вважав Арістотель, обумовлено чотирма причинами: матеріальної, цільової, формальної і рушійною.
Спадщина Аристотеля величезна, його значення неоціненне. Він створив логіку і заклав початок інших наук. Творчий розмах великого вченого античного світу вражає і досі.

Соц закладки
Соц закладки