Тридцяті роки стали для радянського народу одним з найважчих періодів, в той час як сама держава зуміло розвинути свій потенціал, а чинна влада – закріпити своє становище в суспільстві. Всупереч ленінських теорій, в СРСР почав поширюватися культ особистості Сталіна – псевдонім, під яким відомий В. В. Джугашвілі.
Багато підозрювали вождя у вбивстві головного ідеолога революції – Леніна. Його соратники на 17-му з’їзді партії спробували змістити Джугашвілі з посади генерального секретаря, на голосування, згідно з пізнішими дослідженнями, більшу частину голосів отримав С. М. Кіров. Однак Джугашвілі зумів підробити результати партійних виборів. Остаточно закріпивши свою владу, він жорстоко розправився з усіма, хто намагався йому перешкодити.
Сам Кіров був знищений, всі учасники з’їзду заслані або розстріляні.
Основну небезпеку для Джугашвілі несла опозиція в партії, тому вождь активно оточував себе виключно відданими соратниками, створивши нову номенклатуру. За допомогою пропаганди він домігся підтримки в суспільстві, себе ж він оточив недалекими, але вірними соратниками. Ще до середини 30-их років у країні сформувався тоталітарний режим. Суспільство жило в страху, в ці роки були знищені багато представників інтелігенції, література і наука деградувала, так як будь-недалекий вчений або невмілий поет міг отримати визнання, восславляя у своїх теоріях або літературних творах товариша Сталіна.
У 1932-33 роках у багатьох регіонах СРСР почався штучний голод, викликаний жорсткою політикою центральних властей. Коли сільськогосподарський сектор вдалося відновити, і підняти економіку, по народові вдарили сталінські репресії, саме цими словами найчастіше характеризують СРСР в 30-ті роки коротко. Особливо жорстокі репресії припали на 1937 рік. Пройшла чистка партії, був репресований практично весь командний склад, із-за чого в роки Другої світової війни командування не мало досвіду ведення військових дій.
В ході чисток були знищені такі партійні діячі, як Зінов’єв, П’ятаков, Серебряков, Тухачевський і багато інших, деякі покінчили з собою. У 1938 році цинізм сталінського режиму досяг крайньої точки – Бухаріна, Рикова і ще 19 членів партії звинуватили у вбивстві Кірова, і в цілому ряді інших злочинів. Лише в 1939 році, на 18-му з’їзді партії статут партії пом’якшили, масові репресії піддалися осуду, а Джугашвілі визнав факти перегину, але поклав провину за них на партійні організації на місцях.