Для більшості жителів Радянського Союзу напад фашистської Німеччини було несподіваним, проте вище керівництво досить давно отримували тривожні відомості. Втім, Сталін твердо вірив у непорушність своєї дружби з Гітлером, і напад Гітлера стало для нього цілковитою несподіванкою, яка ввела главу Радянського Союзу у двотижневий ступор. Інші командири не були налаштовані так оптимістично, однак і вони не знали точної дати нападу.

Лише ввечері 21 червня перебіжчик з Німеччини повідомив про підготовлюваний напад. У той же вечір Жуків і Тимошенко, провідні військові командири Радянського Союзу, склали директиву №1.

Про директиви стало відомо через багато років, у неї вище командування закликало не піддаватися на провокації німецьких військ. Однак лише пізно вночі ця директива була доставлена до головних військових округів, тому адекватної відповіді Радянський Союз підготувати не встиг. До того ж, всі військові приготування на той момент мали на увазі можливий напад Радянського Союзу на Німеччину, тому, цілком можливо, що сценарій «Блискавичної війни» міг би здійснитися і в іншому напрямку.

Однак саме Німеччина першою почала воєнні дії на кордоні від Баренцового до Чорного морів. Були обстріляні прикордонні застави, а німецька авіація провела бомбардування військових об’єктів і авіабаз. Більше тисячі радянських літаків були знищені прямо в ангарах у злітних смуг, тим не менш, радянські льотчики встигли знищити 200 літаків супротивника. В 12 годин дня про напад Німеччини повідомили всьому населенню Союзу.

Протягом декількох тижнів німецькі війська захопили величезні території сучасних України та Білорусі, до того ж на боці Німеччини виступила Фінляндія, на яку роком раніше напав сам Радянський Союз, не менш віроломно, ніж сама напала Німеччина. Вже в середині липня німецькі війська дісталися до Смоленська, де і розпочалося перше серйозне бій радянських військ проти окупантів.