Рубрика: Позитивне виховання Коментарі: 0

Пишіть листи...

Навіщо писати листи?

Йде людина. Йде по вулиці – багатолюдної і многомашинной, немов маленький човник у вируючому потоці звуків і руху. Він вливається разом з натовпом в автобус чи метро, пливе по проспектах, а повз проносяться вогні рекламних щитів і обривки рекламних фраз. В його вухах навушники, а в них – популярна мелодія. Або це телефонна гарнітура? Та це не так важливо. Ми пропускаємо через себе щодня величезні потоки інформації. В якийсь момент її стає забагато — слова знецінюються, а ми выключаемся з цього потоку, закриваючись навушниками. І перестаємо чути. Тих, хто поруч з нами. Та що там близьких – самих себе деколи не чуємо. От цікаво, листи йдуть з нашого життя, тому що не терплять суєти, тому що вони звикли цінувати слова, або тому, що вони, на відміну від нас, вміють терпляче чекати?

Час, час, час – квапить нас, підтискає, заганяє в терміни. Колись спати, колись нормально пообідати, ніколи хворіти. Які листи, про що ви, автор?! Папір, кулькова ручка, конверт з індексом, пошук поштової скриньки – це ж сила-силенна часу! Зараз час клацань. Ні, не по носі – клацань комп’ютерної миші: клац! – і привітав з ІН або НГ (можна абревіатуру і не розшифровувати, і так ясно), клац! – «прив», «норм», «лол», «ахаха» — і теж все зрозуміло: один живий, здоровий і в прекрасному настрої, ніби як і поспілкувалися. Ще один «клац» — і ми знаємо все про все на будь-яку тему, миттєво. Напевно, і бібліотекам пора туди ж, куди йдуть листи?

Йдуть паперові листи, йдуть тихо, ледве чутно шелестів своїми сторінками, несучи з собою роздуми і визнання, безсонні ночі, розплився від сліз букви і почерк-зрадник, який безпомилково видає всі таємниці і переживання відправника. Дуже хочеться їх зупинити, вони потрібні, і завжди будуть потрібні нам як терапія, як медитація, як можливість почути себе і співрозмовника. Є то, що ніколи не скажеш при звичайній розмові, що вимагає філігранної точності та вивіреності слів і фраз. Лист завжди дає час для відповіді, для того, щоб обдумати і зважити, щоб зробити точний дія словом.

Може бути, це спосіб достукатися до своїх власних дітей? Словесний пінг-понг вже давно вичерпав себе, сучасні діти готові відповісти блискавично, багато і жорстко, іноді навіть випереджаючи «посил». Часто розмову з підлітком перетворюється в словесну дуель. Може бути, лист в дитячу зможе спровокувати у підростаючої людини не тільки бажання залишити за собою останнє слово, але й потреба мислити раніше, ніж говорити, і висловлювати свої думки у відповідну словесну оболонку? «Листи до дочки» Ш. Амонашвілі – дивовижний приклад такого живого, сповненого любові і розуміння діалогу. Ці листи талановитого педагога і чуйного батька до дочки-підлітка опубліковані не раз (за згодою вже дорослої доньки), і їх легко можна знайти в мережі.

Або ось ще варіант – лист самому собі. Ні, не щоденник, а саме лист. Листи люблять тишу, а сучасність – ні. Не раз чула від молодих хлопців, що їм страшно залишитися одним, в побутовому сенсі цього слова – провести вечір на самоті. Навіть не нудно, а саме СТРАШНО. Чому? Страшно заглянути в себе може бути, якщо вже багато гидот і підлостей зробив у житті. Але хіба в цьому справа, якщо мова йде про сьогоднішніх або вчорашніх підлітків? Ні, звичайно! Тут розгадка в чомусь іншому. Може бути, лист самому собі допоможе її знайти? Та насправді все зовсім не страшно, а навпаки – цікаво?

Лист – чудовий вчитель. Лист вчить терпінню і вміння чекати – чекати відповіді, навіть якщо адресат знаходиться в сусідній кімнаті. Лист вчить розрізняти емоції і почуття, ретельно просіяти перші і берегти, як коштовність, останні. Вчить мислити довго і бути точним в словах, вчинках. Не йдіть, листи! Ви нам потрібні.
Автор: Юлія Білка

-->
Соц закладки
Соц закладки