Рубрика: Позитивне виховання Коментарі: 0

Невихований один у дитини — що робити?

Скажи мені хто твій друг…

— Мама! Це моя подруга! – і в кімнату входять обидві дівчинки-підлітка. Настільки різні, що навіть важко собі уявити, що могло їх зблизити. Що ж, ласкаво просимо, давай знайомитися! Будемо привітні і привітні. І подумки подякуємо своє чадо – поки ще ми, батьки, отримуємо право честі бути представленими його друзям. У ніжному віці все було простіше – дружать, як правило, мами, а у дітей особливого вибору немає, але вони і не переживають з цього приводу. Іноді люди дружать сім’ями – чудова дружба, часто вдається «передати її у спадок», і в молодшому поколінні вона виявляється дуже міцним і вірною, на роки, якщо не на все життя. Але рано чи пізно все одно у дитини з’являється друг «з боку». І не завжди ця сторона нам, батькам, симпатична. Ось і наша прекрасна незнайомка перше враження справила відразливе – гордовитий оцінюючий погляд, «прикид» з претензією на дорослість і оригінальність, але без смаку і міри, відсутність меж пристойності, що виражається майже в хамських коментарях і оцінках, замаскованих під дитячу безпосередність, самовпевненість господині положення, хоч і гості за статусом, отаке сучасне панібратство з незнайомим дорослим і гордовите спілкування з ровесницею. Загалом, наша подруга, судячи з усього, погано вихована, і схоже в її родині сповідує зовсім інші цінності. Що будемо робити, мамо?

Дуже хочеться непедагогічно дати потиличника (хоча б словесний) зарвавшейся юної нахалке, виставити її з дому, а своєю милою, чистої наївної дівчинки заборонити дружити з цією… де ж слово пристойніше знайти? Але ми натрапляємо на погляд своєї дитини і розуміємо, що не можемо підвести своє дитя в цю хвилину. Та й нерозумно це, звичайно, діяти такими методами. Просто ситуація застала зненацька, прикро і за свою дочку і за свій будинок, хочеться їх захистити, прикро від того, що відразу не знайшлося точних фраз і слів чи навпаки – роздратування, як перекипевший чайник, вже практично зриває «кришку» і вихлюпується назовні, змиваючи привітність і привітність, звідси і емоції. Тому вдих-видих, вважаємо подумки до десяти і пробуємо розібратися в ситуації, не наламавши дров.

І все-таки що вони один одного знайшли? Чому такі несхожі дівчинки зблизилися? Що між ними спільного? Адже як зазвичай кажуть – «скажи хто твій друг, і я скажу, хто ти», подібне притягує подібне і так далі. Дійсно, це якщо мова йде про дорослих, то ця теорія має місце бути, хоча і не завжди вона вірна – часом притягуються, доповнюючи один одного, досить контрастні люди. Але все одно повинні ж бути якісь точки дотику! Але у дітей формується симпатія інакше, і дружбу вони розуміють по-своєму. Буває, що дитина страждає і відчуває біль від такої дружби, але, тим не менш, він не в силах від неї відмовитися – дуже цінний в цьому віці сам факт дружби. Діти надзвичайно трепетно в цьому питанні, але це не заважає їм змінювати свою думку («дружу/не дружу з Машею») чи не по 100 разів на день або називати своїм другом кожного нового знайомого після запрошення «давай дружити!». А нам здається, що у дітей всі спонтанно і швидкоплинно, тому ми готові деколи відмахнутися від дитячих проблем у цій сфері. У дітей все щиро до денця і чесно, просто зміни відбуваються набагато швидше. Заборонити дружити? Ні, не можна. Пустити на самоплив, киваючи на модну нині самостійність дитини і підміну довіри до нього політикою невтручання – мовляв, самі розберуться, що це його друг і його справа – теж невірно. Залишитися стороннім спостерігачем і «переживателем» можна тільки в тому випадку, якщо дитина має досить міцним внутрішнім стрижнем, може дивитися на себе і свого друга зі сторони і не втрачає при будь-яких обставин самого себе. А це, варто зізнатися, не дуже часте явище серед школярів і підлітків.

Що ж. Такий друг «з іншого життя» — відмінний урок вміння дивитися з боку на свою і чужу поведінку. Бачити, що чесно, щиро, «красиво», пристойно, допустимо, а що — ні. Це привід для розмови з дитиною про те, «що таке добре, а що таке погано» — вічна тема, але делікатна, тому що не терпить заздалегідь повішених ярликів. Можливість не засуджуючи, а розмірковуючи, залучати дитину до аналізу і допомагати формулювати висновки. А найголовніше – непомітно, по цеглинці, формувати той самий внутрішній стрижень, який ми у своїй дитині спочатку назвемо почуттям власної гідності, а інші люди трохи пізніше — особистістю.

Але це, як мовиться, «розбір польотів» — після прийому гостей або походу в гості, після розповідей про якісь подіях і ситуаціях з одним в школі чи на вулиці. А зараз-то що робити з нахабною гостею, гидливо воротящей свій чудовий носик від торта і салату, вже встигла повідомити про всі новинки високих технологій в своєму будинку і порівняти їх з нашим комп’ютером (здогадайтеся, на чию користь порівняння), і заздалегідь, на всяк випадок, повідомила, що всім подарунків на день народження вона віддає гроші? Що робити? Згадати, що вона маленька – а я велика, що вона гостя – а я господиня. І спокійно, легко, доброзичливо, з гумором, радо і гостинно ставити дитину на місце. Чудові фрази в допомогу: «у нас не прийнято», «у нашому домі…», «у нас в родині заведено…» і так далі. Сенс не тільки в тому, щоб повідомити дівчинці-гості правила гри на нашій території, а щоб інша дівчинка – рідна донька – відчувала в цей момент не сором і незручність, а гордість за свій будинок і свою сім’ю. Дати урок їм обом, а заодно і потренуватися самої, не вестися на провокації, а вселити повагу до підвалин, нехай і відрізняється від звичних для дівчинки, «тримати спину» з почуттям власної гідності і не зраджувати ні себе, ні свій будинок. Доньці самої, можливо, поки це складно, тому потрібно дати їй руку допомоги і підтримки.

Правда, для цього і будинок має бути доброю, люблячою і гостинною фортецею (дивне поєднання слів, але точне), і ті самі підвалини повинні бути, і віра в них теж… І ось ми знову повернулися до витоків…
Автор: Юлія Білка

Соц закладки
Соц закладки