Додатковий матеріал до заняття «Мураха»

Автор заняття: Давидова Світлана Олексіївна, вихователь-методист вищої кваліфікаційної категорії.

Мураха, додатковий матеріал до конспекту заняття

Схема «Мурашник у розрізі»

Схема мурашника:

1. Покриття з гілок і гілочок. Захищає житло від мінливостей погоди, ремонтується і оновлюється робочими мурахами.
2. «Солярій» – камера, нагрівається променями сонця. Навесні мешканці забігають сюди погрітися.
3. Один з входів. Охороняється солдатами. Служить вентиляційним каналом.
4. «Кладовище». Сюди робочі мурахи відносять померлих побратимів і сміття.
5. Зимувальна камера. Комахи збираються тут, щоб пережити холоди в стані полуспячки.
6. «Хлібний комору». Тут мурашки зберігають зерна.
7. Царська камера, де живе матка, откладывающая до півтори тисячі яєць в день. За нею доглядають робочі мурашки.
8. Камери з яйцями, личинками і лялечками.
9. «Корівник», де мурашки містять попелиць.
10. «М’ясна комора», куди фуражиры приносять гусениць та іншу здобич.

Прикмета про мурахах:

Мурахи ховаються в гнізда – на грозу.

Загадки про мурах:

Йшли плотнички без сокир,
Зрубали хату без кутків.
(Мурахи)

Хто вони? Звідки? Чиї?
Ллються чорні струмки:
Дружно маленькі точки
Будують дім собі на купині.
(Мурахи)

Я працюю в артілі
Біля коренів кошлатої ялини.
По горбах тягну колода –
Більше тесляра воно.
(Мурахи)

У лісі біля пня
Суетня, біганина:
Народ робочий
Весь день клопоче,
Собі місто будує.
(Мурахи і мурашник)

Погляньте на молодцов:
Веселі і бойки.
Тягнуть з усіх кінців
Матеріал для будівництва.
Ось один спіткнувся враз
Під важкою ношею –
І поспішає на допомогу один.
Тут народ хороший.
Без роботи, хоч убий,
Жити не може …
(Мурашка)

За пнем горбок, а в ньому – містечко.
(Мурашник)

На галявині біля ялинок
Будинок побудований з голок,
За травою не видно він,
А жильців у ньому мільйон.
(Мурашник)

Прислів’я та приказки про мурах

Мурашки роса – злива.

Саму люту змію може здолати купа мурах.

На мурашнику довго не всидиш.

Кращий подарунок до мурашки – ніжка коника.

Мураха не по собі ношу тягне,
та ніхто спасибі не скаже,
а бджола по іскорці носить,
так догоджає людям.

Спотикаються не про гору, а про мурашник.

Мураха в геральдиці – символ працьовитості і покірності.

«Мурашиний терем»

Солодко пахнуть соснової смолою
Розігріті темні пні.
З голочок висохлої хвої
Будують терем лісової мурахи.
Розторопно, з робочою вправністю
Ставлять балки і колоди кладуть.
Справа йде на лад бойко і вправно,
Будуть у будинку тепло і затишок!
Будуть в теремі малі діти
Мирно спати під наспіви дощів.
Для того і встає на світанку
Працьовитий лісова мурашка.
(Т. А. Шорыгина)

«Пень-мурашник»

Є старі пні в лісі, всі покриті, як швейцарський сир, дырочкам і зберегли свою міцну форму… Якщо. Однак, доведеться сісти на такий пень, перегородки між дірочками, очевидно, руйнуються, і відчуваєш, що трохи осів, то вставай негайно: з кожної дірочки цього пня під тобою виповзає безліч мурашок, і ніздрюватий пень виявиться весь суцільним мурашником, що й надалі зберігало обличчя пня.
(М. Пришвін)

«Жалейкин і мурахи»

Побачив Жалейкин плакат «Мурахи – друзі лісу». Прочитав і ахнув: “як він цього раніше не знав! За незнання власними руками не раз мурашники розоряв, по доброті мурашиними яйцями риб прикармливал.
А скільки разів бачив, як розкопували мурашники зелені дятли. Бачив і не втручався – дятлов шкодував.
Раз застав на мурашнику великий тетеревиный виводок. Тетеревята брали на мурашнику сонячні ванни склювали мурах. І він їх навіть не прогнав!
«А вже як, напевно, шкодять відкритим мурашникам вітри і зливи! Але тепер більше цього не буде! Я захищу корисних мурашок. За справу!»
Всі мурашники на узліссі Жалейкин завалив зеленою травою. Стали вони схожі на стожки сіна. Мурашники в лісі Жалейкин надійно сховав ялиновим лапником. Як шалашікі сталі. Дятли і тетерева тепер до них не дістануться, рибалки їх не знайдуть, а вітри та зливи не зашкодять. Радійте, мурашки!
Але мурахи щось не радіють. Під гіллям і травою завелися на мурашниках вогкість і цвіль. Мурашки стали хворіти, лялечки їх не прогрівалися на сонці.
– Що ж ти, Жалейкин, наробив? – зловив його за вухо лісник. – Ти що, плакати мої не читав? Дощі та вітри мурашкам не перешкода: купол мурашника – надійний дах. Птахи і звірі для них півбіди. А ось твої стожки і шалашікі – непоправна біда. І якщо ти їм хочеш добра, не заважай їм по-своєму жити. Вони ж друзі лісу!
(Н. В. Сладков)

«Про мене і мурашки»

Ніс одного разу мураха
Дві травинки для дверей,
Раптом йому назустріч кіт
Вийшов грізно з воріт.

Не ображайте мурашки,
Його образити просто:
Він дуже ма…, він дуже ма…
Він маленького зросту.

Закричав коту я: Брись!
ГАВ-ГАВ-ГАВ! Побережись!
І розбійницькі вуса
Відразу сховалися в кущі.

У мурашиний будинок тепер
Мені завжди відкриті двері.
Тільки шкода, що для мене
Двері мала у мурашки.

(Степанов Володимир Олександрович)

«Про мурах»

Один раз я прийшла в комору дістати варення. Я взяла банку і побачила, що вся банку сповнена мурахами. Мурашки повзали і в середині, і зверху банки, і в самому варення. Я вийняла всіх мурах ложечкою, сміла колом з банки і поставила банку на верхню полицю. На другий день, коли я прийшла в комору, я побачила, що мурахи з підлозі приповзли на верхню полицю і знову заповзли в варення. Я взяла банку, знову очистила обв’язала мотузкою і привісити на гвоздик до стелі.

Коли я йшла з комори, я подивилася ще раз на банку і побачила, що на ній залишився один мураха, він скоро бігав кругом по банку. Я зупинилася подивитися, що він буде робити. Мураха побігав по склу, потім побіг по мотузці, якою була обв’язана банку, потім вбіг на мотузочку, якою була прив’язана банку. Вбіг на стелю, зі стелі побіг по стіні вниз і на підлогу, де було багато мурах.

Вірно, мураха це розповів іншим, якою дорогою він прийшов з банки, тому що зараз багато мурах пішли один за одним по стіні на стелю і за мотузочку в банку, за тією ж самою дорогою, якою прийшов мураха. Я зняла банку і поставила її в інше місце.
(Лев Толстой)

«Як муравьішка додому поспішав»

Заліз Мураха на березу. Долез до вершини, подивився вниз, а там, на землі, його рідний мурашник трохи видно.
Муравьішка сів на листок і думає: «Відпочину трошки – і вниз».
У мурах адже суворо: тільки сонечко на захід, – всі біжать додому. Сяде сонце, – і мурашки всі ходи і виходи закриють – і спати. А хто спізнився, той хоч ночуй на вулиці.
Сонце вже до лісу спускалося.
Мураха сидить на листку і думає: «Нічого, поспею: вниз адже скоріше».
А листок був поганий: жовтий, сухий. Дмухнув вітер і зірвав його з гілки.
Лине листок через ліс, через річку, через село.
Летить Муравьішка на листку, гойдається – ледве живий від страху. Заніс вітер листок на луг за селом та там і кинув. Листок упав на камінь, Муравьішка собі ноги одбив.
Лежить і думає: «Пропала моя голівонька. Не дістатися мені тепер до дому. Місце колом рівне. Був би здоровий – відразу б добіг, та ось біда: ноги болять. Прикро, хоч землю кусай». Дивиться Мураха: поруч Гусениця-Землемір лежить. Черв’як черв’яком, тільки спереду – ніжки і ззаду – ніжки.
Муравьішка говорить Землеміру:
– Землемір, Землемір, знеси мене додому. У мене ніжки болять.
– А не будеш кусатися?
– Кусатися не буду.
– Ну сідай, підвезу.
Муравьішка видерся на спину до Землеміра. Той зігнувся дугою, задні ноги до передніх приставив, хвіст – до голови. Потім раптом встав на весь зріст, та так і ліг на землю палицею. Відміряв на землі, скільки в ньому зростанню, і знову в дугу скарлючився. Так і пішов, так і пішов землю міряти.
Муравьішка то до землі летить, то до неба, то вниз головою, то вгору.
– Не можу більше! – кричить. – Стій! А то вкушу!
Зупинився Землемір, витягнувся по землі. Муравьішка сліз, ледве віддихався.
Озирнувся, бачить: луг попереду, на лузі трава скошена лежить. А по лузі Павук-Сенокосец крокує: ноги як ходулі, між ніг голова хитається.
– Павук, а Павук, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
– Ну що ж, сідай, підвезу.
Довелося Муравьишке за павучої нозі вгору лізти до коліна, а з коліна вниз спускатися Павуку на спину: коліна у Сенокосца стирчать вище спини.
Почав Павук свої ходулі переставляти – одна нога тут, друга там; всі вісім ніг, наче спиці, в очах у Муравьишки замиготіли. А йде Павук не швидко, черевом по землі чиркає. Набридла Муравьишке така їзда. Трохи було не вкусив він Павука. Та тут, на щастя, вийшли вони на гладеньку доріжку.
Зупинився Павук.
– Злазь, – каже. – Он Жужелиця біжить, вона резвей мене.
Сліз Муравьішка.
– Жужелка, Жужелка, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
– Сідай, прокочу.
Тільки встиг Муравьішка видертися Жужелице на спину, вона як пуститься бігти! Ноги у неї рівні, як у коня.
Біжить шестиногий кінь, що біжить, не трясе, ніби летить по повітрю.
Вмить домчались до картопляного поля.
– А тепер злазь, – каже Жужелиця. – Не з моїми ногами по картопляних грядках стрибати. Іншого коня бери.
Довелося злізти.
Картопляне бадилля для Муравьишки – ліс густий. Тут і зі здоровими ногами – цілий день бігти. А сонце вже низько.
Раптом чує Муравьішка, пищить хтось:
– А ну, Мураха, лізь до мене на спину, поскачем.
Обернувся Муравьішка – стоїть поруч Жучок-Блошачок, ледве од землі видно.
– Та ти маленький! Тобі мене не підняти.
– А ти-то великий! Лізь, кажу.
Дещо як вмістився Мураха на спині у Блошачка. Тільки-тільки ніжки поставив.
– Вліз?
– Ну, вліз.
– А вліз, так тримайся.
Блошачок підібрав під себе товсті задні ніжки – а вони в нього як пружинки, складні – так клац! – розпрямив їх. Глядь, аж він на грядці сидить. Клац! – на іншій. Клац! – на третій. Так весь город і отщелкал до самого паркану.
Муравьішка питає:
– А через паркан можеш?
– Через паркан не можу: дуже високий. Ти Коника попроси: він може.
– Коник, Коник, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
– Сідай на загривок.
Сів Муравьішка Кузнечику на загривок.
Коник склав свої довгі задні ноги навпіл, потім разом вирівняв їх і підскочив високо в повітря, як Блошачок. Але тут з тріском розгорнулися у нього за спиною крила, перенесли Коника через паркан і тихо опустили на землю.
– Стоп! – сказав Коник. – Приїхали.
Муравьішка дивиться вперед, а там широка річка: рік по ній пливи – не перепливеш.
А сонце ще нижче.
Коник каже:
– Через річку і мені не перескочити: дуже широка. Стій-но, я Водомерку кликну: буде тобі перевізник.
Затріщав по-своєму, глядь – біжить по воді човник на ніжках.
Підбігла. Ні, не човник, а Водомір-Клоп.
– Водомір, Водомір, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
– Гаразд, сідай, перевезу.
Сів Муравьішка. Водомір підстрибнув і закрокував по воді, як по суші.
А сонце вже зовсім низько.
– Голубчику, швидше! – просить Муравьішка. – Мене додому не пустять.
– Можна і пошибче, – каже Водомір.
Так як припустит! Відштовхнеться, відштовхнеться ніжками і котить-ковзає по воді, як по льоду. Жваво опинився на тому березі.
– А по землі не можеш? – запитує Муравьішка.
– По землі мені важко, ноги не ковзають. Так і дивись-но: попереду ліс. Шукай собі іншого коня.
Подивився Муравьішка вперед і бачить: стоїть над річкою ліс високий, до самого неба. І сонце за ним вже сховалося. Ні, не потрапити Муравьишке, додому!
– Гляди, – каже Водомір, – ось тобі і кінь повзе.
Бачить Муравьішка: повзе повз Травневий Хрущ – важкий жук, незграбний жук. Хіба на такому коні далеко ускачешь?
Все-таки послухався Водоміра.
– Хрущ, Хрущ, знеси мене додому! У мене ніжки болять.
– А ти де живеш?
– У мурашнику за лісом.
– Далеченько… ну, що з тобою робити? Сідай, довезу.
Поліз Муравьішка за жорстким жучьему боці.
– Сів, чи що?
– Сів.
– А куди сіл?
– На спину.
– Ех, дурний! Лізь на голову.
Вліз Муравьішка Жука на голову. І добре, що не залишився на спині: розламав Жук спину навпіл, два жорсткі крила підняв. Крила у Жука точно два перевернутих корита, а з-під них інші крильця лізуть, розгортаються: тоненькі, прозорі, ширше і довше верхніх.
Став Жук пихкати, надуватися: «Уф! Уф! Уф!»
Ніби заводить мотор.
– Дядечку, – просить Муравьішка, – мерщій! Миленький, жвавіше!
Не відповідає Жук, тільки хекає: «Уф! Уф! Уф!»
Раптом затрепетали тонкі крильця, заробили. «Жжж! Тук-тук-тук!..» – піднявся Хрущ на повітря. Як пробку, викинуло його вітром вгору – вище лісу.
Муравьішка зверху бачить: сонечко вже краєм землю зачепило.
Як помчав Хрущ – у Муравьишки навіть дух захопило.
«Жжж! Тук-тук-тук!» – несеться Жук, свердлить повітря, як куля.
Промайнув під ним ліс – і пропав.
А ось і береза знайома, і мурашник під нею.
Над самою вершиною берези вимкнув Жук мотор і – лясь! – сів на сук.
– Дядечку, голубчику! – заблагав Муравьішка. – А вниз-то мені як? Адже У мене ніжки болять, я зламаю собі шию.
Склав Жук тонкі крильця уздовж спини. Зверху жорсткими корытцами прикрив. Кінчики тонких крил акуратно під коритця прибрав.
Подумав і каже:
– А вже як тобі спуститися вниз, – не знаю. Я на мурашник не полечу: вже дуже боляче ви, мурахи, кусаетесь. Добирайся сам, як знаєш.
Глянув Муравьішка вниз, а там, під самою березою, його рідний дім.
Глянув на сонечко: сонечко вже по пояс у землю пішло.
Глянув навколо себе: гілля та листя, листя та гілля.
Не потрапити Муравьишке додому, хоч вниз головою кидайся! Раптом бачить: поруч на листку Гусениця Листовійка сидить, шовкову нитку з себе тягне, тягне і на сучок мотає.
– Гусениця, Гусениця, спусти мене додому! Остання мені хвилиночку залишилася – не пустять мене додому ночувати.
– Відчепися! Бачиш, справа роблю: пряжу пряду.
– Всі мене жаліли, ніхто не гнав, ти перша!
Не втримався Муравьішка, кинувся на неї та як куснет!
З переляку Гусениця лапки стулила та беркиць з листа – і полетіла вниз.
А Муравьішка на ній висить – міцно вчепився. Тільки недовго вони падали: щось їх зверху – смик!
І захиталися вони обидва на шовковій ниточці: ниточка-то на сучок була намотана.
Гойдається Муравьішка на Листокрутки, як на гойдалках. А ниточка все довше, довше, довше робиться: вимотується у Листовійки з черевця, тягнеться, не рветься. Муравьішка з Листокруткою все нижче, нижче, нижче опускаються.
А внизу, в мурашнику, мурахи клопочуть, поспішають, входи-виходи закривають.
Всі закрили – один, останній, вхід залишився. Муравьішка з Гусениці беркиць-і додому!
Тут і сонечко зайшло.

Схожі:
Соц закладки