Рубрика: Позитивне виховання Коментарі: 1
З минулого — в майбутнє
Я хочу запросити вас в маленьку подорож. На невелику прогулянку в минуле, своє власне дитинство. Навіщо? Завдання буде несподівана і дуже цікава: щоб послухати мамин голос, вслухатися в кожну його нотку і щось зрозуміти про себе сьогоднішнього, про себе — батька. Тому що мамин голос звучить у нас все життя, і від його характеру і тембру, від інтонації і чистоти залежить дуже багато.
Ще до народження дитина чує перші і найважливіші звуки – стукіт маминого серця її голос. І немає нічого більш значуща цих звуків. У них – вся маленький всесвіт малюка, гармонія і стабільність його маленького світу. Мамин голос супроводжує новонародженої людини далі, веде його, і довго служить головним орієнтиром. Поки ще не так важливо, що саме і як говорить мама – сам голос, його тембр, так і просто факт його існування є доброю і люблячою точкою відліку.
Минають місяці – і першу скрипку починає грати інтонація. Мама посміхається – і сонечко світить. Мамин голос сумує – і малюк тривожиться. Мама розсердилася (на мене???) – і цей пронизливий дзенькіт розбитого скла заодно вщент розбиває гарний настрій, і фарби зникають. Йдемо по дитинству далі, ще місяці-роки – і в маминому голосі маленька людина вже розрізняє оцінку. Все, що навколо – подій, явищ, вчинків, самої дитини. На довгі роки, та що там, на роки – на все життя – мамин голос стає орієнтиром у великому світі і мірилом добра і зла, моральності і життєвих принципів, навіть якщо нам здається, що це не так. Дитяче вухо вловлює нюанси і робить важливі відкриття не тільки про себе і про світ, але і про маму. У маминому голосі невпевненість і сумніви – хіба мама, ця всемогутня фея, вміє сумніватися? Мамин втомлений шепіт – виявляється, вона теж має потребу в турботі і захисті, хто б міг подумати! І чомусь іноді в шепоті чується крик, а в крику біль…
А мамина оцінка нас самих – це зовсім особлива штука. Вона десь у підсвідомості незбагненним чином перетворюється на самооцінку і залишається супутником – добрим другом або гострою скалкою — на все життя. І обдурити дитину неможливо, ніяк не сховати за похвалою досаду, за бадьорою жартом розчарування, за маскою спокою роздратування.
Правда, в якийсь момент ми починаємо активно, а часом і відчайдушно пручатися маминого голосу і щосили пробувати свій власний. Всьому свій час! І, тим не менш, ми налаштовуємо свій інструмент за маминим камертон, навіть якщо хочеться зробити всупереч і здається, що саме так і робиш. І яким буде звук нашого голосу – чистим, гармонійним або фальшивим – багато в чому залежить від маминого. Йдуть роки, шум боротьби за незалежність стихає, і знову чітко розрізняється той самий мамин камертон пріоритетів і життєвих цінностей. Ми чуємо його як би з боку, але разом з нашим голосом він становить дуже цікавий акорд.
Але ось ти сама вже мама. І часом смішить домашніх несвідомо і ненавмисно точними «бабусиними і тещиними» інтонаціями. Мамин голос звучить вже в тобі самій. В словах, звернених вже до своєї дитини. Іноді це викликає радість і гордість – адже не втрачається родова ниточка тягнеться далі. А часом зітхнувши і посмішкою розумієш, що тепер настала твоя черга виправляти мамині недоробки і недоліки. Вже в самій собі. Чи вдасться? Або доведеться далі передавати у спадок?
Ось і закінчилась наша подорож. Швидко закінчилося. По мені – так навіть занадто. Хотілося ще вслухатися в мамин голос крізь призму моїх 3 рочків, і 7 років, і 15… Але, може бути, кому-то наша прогулянка була тягарем… А мамин голос не дарує тепле світло маяка, а є нищівним зброєю, де кожне слово і звук – крапелька отруйної отрути. Насилу пишуться ці рядки – не може такого бути не повинно! Але ж буває… І ось він, важливий батьківський питання, мета нашої подорожі: як налаштований НАШ камертон – фальшиво чи точно? Яким дитина почує наш голос своєї мами через багато років? Яким він чує його зараз?
Народна мудрість говорить: «материнським словом Бог править». До чого ж велика ця мамина відповідальність…
Автор: Юлія Білоусова