Рубрика: Позитивне виховання Коментарі: 0

Коли дитина краде... Вихід є.

Що ж робити?
«Дитина краде» – фраза-вирок, фраза-кат, фраза-постріл у спину. Не позаздриш тому, в чиєму житті доля приготувала таке батьківське випробування. Як? Чому? Моя дитина — злодій? Та бути такого не може! Шок, переворот, подія якогось паралельного світу або фантастичного фільму. Це неможливо зрозуміти, прийняти, укласти в голові. І, головне, абсолютно незрозуміло, що далі робити, як себе вести, як спілкуватися з дитиною? І багато-багато питань. Що зробили не так? Де упустили? В який момент?

Ми не будемо говорити сьогодні про дітей, про тих ситуаціях, коли немає впевненості в тому, що дитина знає і розуміє елементарні заповіді буття. В цих випадках все простіше: пояснити, втовкмачити, донести сенс, не лякаючи ні дитини, ні себе і не вдаючись в подробиці гріха крадіжки. Набагато важче і болючіше батьківському серцю, і складніше вирулити з ситуації, якщо дитина вже досить великий. Що означає в цьому випадку «великий»? Мабуть, це індивідуально, але думається, що до шкільного віку поняття «своє» і «чуже», а також непорушне правило не брати ніколи нічого чужого, по ідеї, повинно вже бути освоєно.

Дитина краде. Що робити батькам? Майже неможливе: зберігати внутрішній спокій – тільки вона може допомогти пройти ситуацію, не наламавши дров. Не навішувати раніше часу ніякі ярлики на дитину і не приміряти на себе ярмо під назвою «мій син (дочка) – злодій». … Бути чесним у своїх зовнішніх проявах. Що це означає? Значить, як казав професор Преображенський, не «читати вранці радянських газет», не слухати нічиїх педагогічних і психологічних порад чи рекомендацій на тему «як себе вести в такій ситуації», а довіритися потоку життя. Діти відчувають фальш за версту. Після такої ПОДІЇ хочеться кричати? Кричіть! Мовчати? Мовчіть. Ридати? Голосіть. Але всередині потрібно ЛЮБИТИ, ПРИЙНЯТИ і бути готовим до величезної та активній роботі – вона життєво необхідна дитині. До роботи над своїми батьківськими помилками? Можливо. Хоча і не обов’язково це так, може бути, це просто наступний урок життя.

Перше – це поговорити, з’ясувати все досконально. У дитини може бути серйозна проблема, яка не виправдовує факт крадіжки, але вимагає негайної допомоги і участі дорослого. Наприклад, дитині погрожують, або його шантажують. Якщо такої проблеми немає — докопатися до витоку у що б не стало – взяв, щоб ЩО?

Поговорити… Легко це слово набирається на клавіатурі, і зовсім непросто це зробити, коли навпроти сидить підліток. Не завжди навіть самий відкритий дитина піде в цьому питанні на контакт, навіть якщо відносини з батьками гармонійні – бо соромно, ніяково, є палке небажання засмутити маму. А що говорити, якщо відносини зовсім не довірчі?
І, тим не менш, розмова, контакт – це єдиний спосіб щось зробити.

Потрібно максимум такту, спокою, точності, балансу думок, почуттів і слів, щоб, з одного боку, донести непримиренну, жорстку, безкомпромісну позицію по відношенню до факту крадіжки, а з іншого — щиру готовність допомогти вирішити ситуацію і «забути» її. «Забути» в лапках, бо таке не забудеш, та й не треба, але цей життєвий урок не повинен заважати жити далі і довіряти один одному.

Довіра. Неможливий такий розмова без взаємної довіри. Але воно не виникає за наказом, його дуже важко створити по крупицях. Зате легко зруйнувати. У сім’ях, де панує атмосфера довіри і чесності по відношенню до всіх дорослих членів сім’ї такі історії трапляються, але рідше. Набагато рідше. Наївно думати, що ось зараз, раптом, у критичній ситуації довіру можна знайти відразу. І все ж спробувати просто необхідно. Воно ж було – коли малюк робив перший крок і тримався за руку мами, коли ділився своїми секретами і відкриттями, коли втік з першими синцями і шишками до батьків за втіхою і підтримкою. Ось перенестися подумки в цей час і… почати чесну розмову.

А що ж далі? Далі потрібно вирішити проблему – повернути, віддати, подивитися в очі, заробити, якщо потрібно. По-дорослому вирішити, нехай з допомогою батьків, але з максимальною самостійністю. А потім відпустити. Принаймні, в перший раз. І жити далі.
В одній гарній дитячій книжці є чудовий епізод. Правда, він не про крадіжку, але зате дуже повчальний. Старшим дітям довірили молодшого братика, а вони не встежили за малюком, і той загубився. Дитину знайшли, все скінчилося благополучно, як і передбачав жанр книги. І – найцікавіше — маленький постскриптум, у вільному переказі: ви думаєте, дітям більше не довірили залишатися з молодшим братиком? Навпаки. Батьки точно знали, що тепер вже хлопці точно з нього очей не спустять.
Повіримо нашим дітям, і буде нам по вірі нашій.
Автор: Юлія Білка

Соц закладки
Соц закладки