У дитинстві я мріяв стати льотчиком, готувався до цього, займався спортом, збирав моделі літаків (їх у мене з часом набралося 70), цікавився авіаційної літературою. Після закінчення школи я пішов штурмувати Київський інститут військово-повітряних сил. З рідного Рівного до столиці поїхав сам, надійшов теж без сторонньої допомоги, на сходинку наблизившись до мрії.

Ніхто не знав, чому я не можу ходити. В інституті провчився рік. У розпал літніх іспитів раптом почала боліти права нога. До цього у мене ніяких проблем зі здоров’ям не було. Перед надходженням я пройшов три медкомісії (заклад те військове), у тому числі льотну. Нога боліла все більше — без будь-яких явних причин. Одного разу я пішов в вбрання, а коли здав його, то вже ледве пересувався і відразу відправився в санчастину. Через пару днів мені стало ще гірше, пересуватися без милиць я вже не міг. Мене перевели в Київський клінічний госпіталь.

Що сказали мені лікарі.

Історія як музика допомогла стати на ногиІсторія як музика допомогла стати на ногиЛікарі були в повній розгубленості: аналізи тоді могли виявити тільки виховний процес, причини його неясні. Зрештою лікарі прийшли до висновку, що я страждаю нетиповою формою хвороби Бехтерева — хронічного запального захворювання хребта і суглобів ніг (хрускіт у суглобах).

Лікували мене найсучаснішими методами, які на той момент існували — а це був 1995 рік. Але особливих результатів не спостерігалося, і лікарі лише розводили руками…

Найгіршим було дізнатися, що на навчанні доведеться поставити крапку. Адже Я думав: підлікуюся за час канікул і повернуся в інститут. Почувши, що мене комісують за станом здоров’я, я відчув шок. Адже вчора я впевнено йшов до мрії здавалося, ніщо не може цьому перешкодити — а сьогодні все обірвалося в одну мить. У госпіталі мені виповнилося 18 років, на карті мого майбутнього стояв великий знак питання…

Мені лікували не ту хворобу.

Відрахування загнало мене в психологічний криза, і в такому стані я повернувся додому. У госпіталі мене «підлікували» — я ходив з паличкою. Мені дали групу інвалідності, працювати або вчитися в той час я не міг. У 1996 році мій стан погіршився, і я знову ліг у госпіталь.

Випадок був дуже нетиповий, медики засумнівалися в правильності діагнозу і висунули припущення, що у мене не хвороба Бехтерева, а туберкульоз суглобів. Мене помістили в тубдиспансер, наклали гіпс на всю праву ногу. Так я пролежав два місяці. Коли зняли гіпс і зробили рентген, поліпшень не виявили. Все було даремно…

Вдома довелося заново розробляти калено, кульшовий суглоб, нога не згиналася. Я не зміг відновити навіть той стан, який був до накладання гіпсу. Поки мені лікували туберкульоз, вся навантаження припадала на ліву ногу: вона не витримала і почала хворіти. Незабаром з нею сталося те ж саме, що і з правого. Я остаточно зліг: навіть не міг самостійно пересісти з ліжка на крісло, терпів страшні болі, м’язи то і справа судомило.

Встати на ноги допомогла музика.

Мене перевели на першу групу інвалідності. Мої батьки були у відчаї і не покладали найбільше надій на офіційну медицину. Це був найважчий період, який, як не дивно, став точкою відліку позитивних змін. Я вирішив прочитати всі ті книги зі шкільної програми, якими раніше не цікавився.

І хоча мій фізичний рух було обмежено, я зробив прорив в емоційному плані. Мої обрії сприйняття і пізнання значно розширилися. Слава Богу, друзі постійно відвідували мене. Ці хлопці, мої ровесники, має бути, самі не розуміли, яку цінну моральну підтримку надають. Батьки вирішили випробувати різні нетрадиційні методи. Ми побували у багатьох лікарів, але перші кроки після тривалої нерухомості я зробив на заняттях у Віктора Михайловича Гаврилюка.

Історія як музика допомогла стати на ногиІсторія як музика допомогла стати на ногиЯ почав займатися за його методикою, іменованої музикотерапією, в 1999 році. Суть її в тому, що під впливом звуків музики активізується генетична пам’ять людини, і організм запускає механізм самозцілення. Через пів року я зміг зробити перші кроки — без всякої опори!

Почав розходжуватися: на милицях спускався з восьмого поверху на перший, проходив самостійно від дверей до вікна. Сьогодні — раз, завтра — два, післязавтра — три… Моя помилка була в тому, що коли я відчув себе краще, то зменшив інтенсивність занять.

Поліпшення призупинилося… Втім, в моєму організмі вже сталися незворотні зміни. Але зміни — позитивні — відбулися в моїй свідомості: вони змусили мене шукати шляхи самореалізації.

Схожі:
Соц закладки