Ендокринне безпліддя: причини, види, методи діагностики та лікування

Зміст:

Причини
Види
Групи ризику
Діагностика
Методи лікування

Все частіше у подружніх пар діагностують ендокринне безпліддя — неможливість завагітніти за порушення функціонування залоз внутрішньої секреції (надниркових залоз, гіпофізу, щитовидної залози). В основі його розвитку лежить дезорганізація роботи яєчників, яка проявляється в стійкої ановуляції (тобто відсутність овуляції) чи нерегулярності овуляції.

Дана форма безпліддя називається також у медицині гормональної і становить до 40% подібних діагнозів. Щоб не потрапити в групу ризику, потрібно знати, що це за захворювання, як його попереджати і лікувати.

Зміст

Причини

Ендокринне безпліддя: причини, види, методи діагностики та лікування

При діагностуванні лікар насамперед намагається з’ясувати причини ендокринного безпліддя, щоб усунути фактори, що перешкоджають повноцінної овуляції. Це можуть бути:

синдром полікістозних яєчників;
гіпоталамо-гіпофізарна дисфункція;
синдром виснаження яєчників;
гіперпролактинемія різного походження (пухлинного та непухлинного);
надниркова гіперандрогенія;
синдром резистентних яєчників;
дисфункція гіпоталамо-гіпофізарної системи, яка може бути наслідком фізичного або психічного стресу, нейроинфекций, травм;
гіперандрогенія різного походження (яєчникового, надниркового, змішаного);
функціональна гіперпролактинемія;
гіпо – або гіпертиреоз;
запалення придатків матки.

Усунення всіх вище перерахованих факторів є метою лікування даного захворювання. Якщо ж їх не допускати спочатку, такого діагнозу можна уникнути взагалі. Лікується ендокринне безпліддя у жінок в більшості випадків успішно. При дотриманні всіх рекомендацій лікаря прогнози бувають цілком втішними. Хоча багато що тут залежить від форми патології.

Види

Ендокринне безпліддя: причини, види, методи діагностики та лікування

В залежності від того, що саме заважає зачаття, в медицині виділяється кілька видів (форм) ендокринного безпліддя.

Синдром хронічної ановуляції діагностують, якщо були виявлені порушення різних процесів в гіпофізарно-гіпоталамо-яєчникової системи. Він є однією з найпоширеніших форм гормонального безпліддя.

НЛФ: якщо ж причини стосуються неповноцінною секреторної трансформації ендометрію, зниження перистальтичної активності маткових труб із-за дефіциту прогестерону, говорять про іншу форму цієї патології, яка носить назву недостатності лютеїнової фази циклу.

Дані порушення дозволяють виділити групи ризику, з якими лікарями ведеться ретельна робота. Подружнім парам, які протягом тривалого часу не можуть зачати малюка, рекомендується для початку перевірятися, чи не потрапляють вони в подібну групу.

Групи ризику

Більшість факторів ризику розвитку ендокринного безпліддя носять медико-біологічний характер. До них відносяться:

раннє і пізнє менархе (перша менструальна виділення);
різні порушення менструального циклу;
кіста яєчників, пухлина матки;
вік старше 25 років;
переривання першої вагітності методом медичного аборту;
ендокринна патологія (хвороба надниркових або щитовидної залози, ожиріння, цукровий діабет);
спадковий фактор;
перенесені раніше урогенітальні захворювання;
неправильний, нераціональний прийом протизаплідних препаратів.

Виділяють також соціально-гігієнічні фактори ризику розвитку ендокринного безпліддя:

алкоголізм, куріння;
професійні шкідливості;
важкий психо-емоційний стан у поєднанні з надмірними фізичними і розумовими навантаженнями (наприклад, одночасні навчання і робота);
проживання в екологічно небезпечній зоні (наприклад, поблизу промислових підприємств).

Якщо жінка потрапляє в одну з цих груп ризику, вона проходить відповідні діагностичні дослідження і курс лікування. На початковому етапі терапії лікарі намагаються убезпечити її від шкідливих факторів, що заважають повноцінному зачаття дитини. Після цього призначається основний курс лікування. Як же лікарі проводять діагностику даної патології?

Діагностика

Порядок діагностики ендокринного безпліддя у жінок в більшості випадків наступний.

Встановлюється характер менструальної функції (регулярність, затримки, відхилення).

Оцінюється гормональна функція яєчників і наявність овуляції — проводяться тести функціональної діагностики: базальна температура вимірюється, призначається гормональна кольпоцитологія, беруться аналізи крові і сечі для з’ясування рівня прогестерону, іноді проводиться біопсія ендометрію, ведеться підрахунок цервікального числа, призначається УЗД матки.

Гормональний скринінг (береться кров на аналіз для виявлення рівня пролактину.

Синдром лютеинизации неовулировавшего фолікула при ендокринному безплідді діагностується в результаті УЗД і лапароскопії.

Вже після проведених діагностичних досліджень та підтвердження діагнозу ендокринного безпліддя лікар призначає необхідне лікування.

Методи лікування

В основному лікування ендокринного безпліддя у жінок передбачає з’ясування основної причини неможливості овуляції і її усунення. Для цього лікарі використовують наступні методики.

При ожирінні — корекція ваги.

Однофазні контрацептиви: жанін, рігевідон, норинил, логест, ярина.

Стимуляція овуляції кломифеном, прогестероном, хоріонічним гонадотропіном. Це препарати прегнін, норетистерон, оргаметрил (линестренол), прогестерон, утрожестан, дуфастон.

При лікуванні ендокринного безпліддя потрібен постійний контроль гіперстимуляції яєчників за допомогою гонала-Ф, менопаузального гонадотропіну, метродина, урофоллитропина, хоріонічного гонадотропіну (хориогонина, профазі, прегнила).

Профілактика негативних наслідків гормонотерапії: жінці призначається дієта, багата білками і вітамінами, а також препарати для нормалізації травлення і поліпшення функції печінки: фестал, мезим, креон, обліпихова олія, метіонін, легалон.

Лікування ендокринного безпліддя імуномодуляторами: левамізолом, метилурацилом.

Курс антиоксидантів: унітіол, аскорбінова кислота, токоферолу ацетат.

Ензимотерапія з допомогою лідази, вобензима, серты.

Залежно від причини захворювання та індивідуальних особливостей жіночого організму лікування ендокринного безпліддя проводиться досить успішно. Через певну кількість часу (зазвичай 1 рік інтенсивної терапії) жінка може благополучно завагітніти і виносити здорового малюка. Природно, що самостійно виявити ознаки даної патології і пролікувати її неможливо. Категорично забороняється робити власні висновки в разі тривалої неможливості зачаття дитини і пити якісь препарати без призначення лікаря.