Яке може бути дитинство без казок? Діти просто обожнюють і готові слухати годинами, але і батькам від них чимала користь. Наприклад, казки допомагають швидше заколисати малюка, але найголовніше, вони дозволяють в простій і доступній формі пояснити дитині такі поняття як добро і зло, хороші і погані вчинки і т. д.
Сьогодні пропонуємо вам прочитати одну з таких казок, написану нашою читачкою Ганною, яка зробила їх написання улюбленим хобі, і постійно публікує нові казки у себе на блозі. Отже…
Казка «Книжка-пустуха»
Послухайте історію про одну книжку, яка любила над всіма жартувати.
Книжка була дуже цікава, барвиста, з великими красивими картинками. Називалася вона «Золота книга казок». Ось тільки ця книжка була трохи вредненькой, робила дивні незрозумілі речі.
Мама читала маленької Тасі казку «Ріпка» і зупинилася на тому, коли дід і баба разом тягнули-тягнули ріпку і не витягли. Тоді покликала баба… А кого покликала баба. Мама не встигла прочитати. Задзвонив телефон і мама пішла з донькою на руках відповісти на дзвінок. А книжка з казками в цей час трохи пошелестела сторінками.
— Отже, — сказала мама, повернувшись на диван, — продовжимо. Покликала баба… мишку… Мишку? Дивно! А де ж онучка, Жучка і кішка? Доню, ми точно з тобою не читали про онуку, Жучку і кішку? Давай знайдемо потрібну сторінку!
А ввечері Тася попросила бабусю почитати про колобка. Довго вони читали казку про колобка. Ось вже колобок зустрівся з зайцем, вовком, ведмедем. Залишилася тільки зустріч з лисицею.
Бабуся на хвилинку відлучилася за носовою хустинкою Тасі носа витерти. А потім продовжила читати: Котиться колобок, котиться, а назустріч йому заєць… Як заєць? Ще один заєць? Колобок адже вже зустрічав зайця! Тася, ти хочеш, щоб я про зайчика почитала?
— Ні, бабуся, про лисичку хочу!
— А чого ж ти тоді сторіночки тому перегорнула?
— Я не гортала, бабуся! Це не я! Не я!
— Ну, добре, добре. Зараз ми знайдемо, де колобок з лисичкою зустрівся.
А ввечері до Тасі прийшла в гості маленька Ліля. Тася стала показувати їй картинки у своїй улюбленій «Золотій книзі казок».
Книга не хотіла слухатися свою маленьку господиню: то падала на підлогу, то перегортала відразу кілька сторінок, то зовсім закривалася.
— Дівчата, а чому ви дивіться книгу догори ногами? – запитала мама Тасі, коли зайшла в дитячу кімнату.
— Це книга бавиться, а не ми! – хором сказали дівчата.
— Так? – здивувалася мама. – А ходімо в кубики грати! Ми зараз башточки будувати будемо, — мама висипала на підлогу купу кубиків.
В дитячий забіг старший Тасін братик Руслан. Руслану вже 8 років. Він вміє сам читати. Хлопчик побачив книгу казок, що лежить на столі, схопив її і побіг у свою кімнату. Там він розкрив книжку на середині, на казці про лисицю і кота. Таку казку хлопчик ще не читав. Руслан прочитав, як господар вигнав кота з дому і той прийшов у ліс. У лісі зустрілася йому лисиця.
Тут Руслан згадав про цукерочку, якій його сьогодні пригостив один, вирішив засунути її за щоку і потім читати далі.
Поки хлопчик бігав за цукеркою, книжка трошки пошелестела сторінками.
— Почала хазяйка лаяти кота Ваську за те що він рибу у неї забрав… Не зрозумів, — сказав сам собі хлопчик, — кота адже з дому вже вигнали, адже він вже в ліс прийшов. І де ж лисиця? – Руслан насупив брови і став читати далі: Ти, Васько, як лисиця – потягнув рибку, а сам мовчок! – господиня погрозила коту пальцем. Ні, це точно не та казка! – хлопчик погортав трохи книжку, намагаючись знайти свою казку про кота і лисицю. Потім розлютився і з силою закрив книжку.
— Ну і не буду читати! – Руслан заліз на стілець і поклав книгу на шафу. – Лежи тут, противна книжка!
На наступний день Руслан поїхав до свого друга Дмитра на тиждень погостювати. Ні мама, ні бабуся не могли знайти «Золоту книгу казок». Книга лежала на шафі і припадала пилом. І нудьгувала. Цілих сім днів їй було сумно і самотньо. Книжка вирішила більше не балуватися, вона вирішила стати слухняною. Швидше б її знайшли!
Через тиждень Руслан повернувся. Він сам дістав книгу казок із шафи і попросив маму допомогти йому знайти казку про кота і лисицю.
Книжка дуже зраділа, що її знову стали читати. Вона тепер не хуліганили, і її читали дуже часто.
Автор: Анна Крылышкина
