Цар Вавилонського царства не завжди відповідав традиційним канонам абсолютної монархії, прийнятої в Стародавню епоху. Перші вавилонські правителі, в часи, коли ця держава була малим і обмежувався невеликою територією навколо, власне, Вавилона, правителі були обережними, і не виявляли зайвого деспотизму по відношенню до своїх громадян. У ранній період правителі намагалися вберегти своє держава, вдаючись до дипломатії, періодично змінюючи союзників. В результаті такої політики протягом кількох сотень років Вавилон зумів серйозно розширити свої володіння, що, втім, не дозволило йому грати на рівних на політичній арені Стародавньої Месопотамії.

Однак у 17 столітті до н. е. до влади прийшов цар Хаммурапі, який прославився як великого політика давнину. Його правління тривало до 1750 року, під час якого значно зміцнилася царська влада в місті. Йому вдалося за допомогою витончених дипломатичних прийомів знищити своїх сусідів, практично не застосовуючи для цього силу. В результаті його діяльності на території Вавилона значно збільшилися, і йому довелося змінити порядок влади. Насильно забрати землі у своїх підданих він не міг, так як це було прийнято у народів Давньої Месопотамії, проте він все ж був змушений всіма способами зміцнити царську владу в підкорених регіонах.

Для цього він і створив першу в історії людства кодифікацію правових норм, які увійшли в історію як Закони Хаммурапі. Земельні питання цар Вавилонського царства вирішив досить просто. Він використовував належні йому ділянки землі, роздаючи їх своїм воїнам і наближеним. Крім того вавилонський правитель відмовився від системи виплати податків натуральними продуктами, і став збирати срібло. Наслідки виявилися резонансними. Далеко не всі жителі Вавилона займалися торгівлею. Тому з одного боку, це призвело до розширення торгівлі у Вавилоні і за його межами, а з іншого безліч людей потрапляли в рабство за борги. Періодично Хаммурапі скасовував усі борги, проте виправити ситуацію це не допомогло.
Як і в інших народів Месопотамії, правитель Вавилону вважався рабом богів, і був вищою духовною особою в державі. Навіть Хаммурапі стверджував, що свої закони він отримав у дар від бога Сонця. Вавилонські правителі, в той же час, вважалися чимось на зразок намісників богів на землі, і його воля истолковывалась як воля богів. Самим царям це було вигідно, так як це закріплювало право на їх панування у свідомості населення.

Схожі:
Соц закладки