В кінці 50-х років минулого століття я вчився в п’ятому класі радянської середньої школи в місті Дрездені, в колишній НДР. Батька призначили командувати окремої ремонтною частиною, і ми жили в одному будинку з солдатами.
В 6 ранку підйом — і 50 пар кирзових чобіт гримлять по коридору. І я, природно, — за ними. Спочатку крос, потім зарядка. Я не відставав. Але, на жаль, один солдатик був хворий туберкульозом. Першим захворів батько, а потім я. Півтора місяця військового госпіталю вДрездене. Хвороба мою тоді називали бронхоаденіт. Але в Німеччині мені довго хворіти не довелося, так як навесні 1959 року батька перевели служити на Україну, Черкаси. Пощастило: на батьківщину, найкращу в світі!
Мене поставили на облік в дитячий тубдиспансер і звільнили від уроків фізкультури. А влітку були санаторії під Києвом в Боярці, Ворзелі, Пущеводице. Таблеток я з’їв не один кілограм, риб’ячий жир пив за себе і за тих хлопців, хто його не любив. По-моєму, не дуже допомагало. Я, звичний до занять фізкультурою, був відсторонений від неї. А в цей час мій молодший брат записався в секцію легкої атлетики в ДСШ (дитячої спортивної школи). І я вирішив таємно від батьків скласти йому компанію, але за віком вже не підходив. Тренер дозволив ходити на тренування з братом неофіційно, без всяких довідок та дозволу батьків. Але мій щоденник тренер перевіряв обов’язково — спортсмени повинні добре вчитися.
Біг вилікує хворобу.
Взимку ми переодягалися в роздягальні ДСШ і по снігу бігли крос до 10 км. Спортивний костюм у мене був, а кед не було, і попросити їх у батьків я не міг, тому бігав у батьківських офіцерських черевиках з залізними дужками для шнурків. Натирав пухирі, вони лопалися, і шкарпетки присыхали до них. У роздягальні я насилу відривав шкарпетки від болячок. В одних трусах, босоніж займалися в залі на снарядах, тягали залізо, грали в баскетбол. Так і пройшла зима.
А навесні мама повела мене на звичайну перевірку в диспансер. Здали аналізи, пройшли рентген. Моїм лікуючим лікарем була мати однокласника. Вона довго розглядала знімок, а потім сказала: «У тебе легкі стали як у немовляти. Чим ти лікувався?». Не знаю, чому я тоді ляпнув: «Собаче сало їв». Мати була в шоці, а лікар відреагувала спокійно. Щоб не довести маму до непритомності, я вибачився і розповів про свої спортивні заняття. Мама заспокоїлася, а лікар, навпаки, здивувалась і попросила мене взяти з собою на тренування її сина. Мене зняли з обліку і дозволили ходити не тільки на уроки фізкультури, але і в спортивні секції!
Багато років я займався бігом і навіть мав деякі досягнення. Навчався в інституті фізкультури. Кінець моїм заняттям поклала травма спини — тріщина в п’ятому поперековому хребці. Але досвід і знання, отримані за роки тренувань і навчання, стали в нагоді в житті.
Коли я лежав з радикулітом в районній лікарні, куди вступив молодий чоловік зі скаргами на серце. Після обстеження лікарі намагалися його заспокоїти, стверджуючи, що з серцем все гаразд. Мовляв, болю тимчасові, обійдеться без наслідків. Але пацієнт був дуже недовірливим і лікарям не вірив. Болі його налякали. До того ж батько цього чоловіка помер від інфаркту. Йому призначили вітаміни і залишили лежати. Благо, тоді ліжко-дні не вважали і за грішми не гналися. Ми лежали в одній палаті і подружилися. Я дав йому почитати лист в журналі «Легка атлетика», у якому літній чоловік розповідав, як він поправив своє здоров’я з допомогою легкого бігу і був визнаний придатним до стройової служби в армії. Розповів і свою історію. Очевидно, я був переконливий, і мій сусід по палаті теж вирішив бігати. Склали план занять, вирішивши почати з малого і поступово збільшувати навантаження. Всі мої вказівки він виконував в точності. Почав бігати ще у лікарні в шість ранку. Потім сам просився на виписку і поїхав додому. Через тиждень він відвідав мене в лікарні і був дуже задоволений. А пізніше написав мені листа, в якому повідомив, що звик бігати і вже не може без цього жити. До речі активний спосіб життя допоможе при нижньому тиску.
Залишається додати, що ще хлопчиком у Німеччині я бачив дуже літніх і повних чоловіків і жінок, німців, бігають в шортах по лісопарку. І це у важкі післявоєнні роки!
