Пропонуємо вам красиві осінні вірші А. С. Пушкіна. Кожен з нас з дитячих років добре знає вірші Пушкіна про осінь, а хтось їх читає своїм дітям і онукам. Ці вірші входять в шкільну програму для різних класів.
Короткі вірші про осінь Пушкіна допомагають не тільки розвинути мову і пам’ять, але і познайомитися з гарним часом року осінь.
Олександр Пушкін. Вірш Вже небо восени дихало…
Вже небо восени дихало,
Вже рідше сонечко блищало,
Коротше ставав день,
Лісів таємничий покров
З печальним шумом оголювалася,
Лягав на поля туман,
Гусей крикливий караван
Тягнувся на південь: наближалася
Досить нудна пора;
Стояв листопад вже біля двору.
***
Олександр Пушкін. Вірш Сумовита пора! Очей очарованье!..
Сумовита пора! Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна краса —
Люблю я пишне природи увяданье,
В багрец і в золото одягнені ліси,
В їх сінях вітру шум і свіже дихання,
І млою волнистою покриті небеса,
І рідкісний сонця промінь, і перші морози,
Та віддалені сивий зими погрози.
***
Олександр Пушкін. Осінній ранок
Піднявся шум; сопілкою польовий
Оголошено моє уединенье,
І з образом коханки драгою
Останнім злетіло сновиденье.
З небес вже скотилася ночі тінь.
Зійшла зоря, блищить блідий день —
А кругом мене глухе запустіння…
Вже немає її… я був біля берегів,
Де мила ходила на вечір ясний;
На березі, на зелені лугів
Я не знайшов трохи видимих слідів,
Залишених ногою її прекрасною.
Задумливо блукаючи в глушині лісів,
Вимовляв я ім’я незрівнянної;
Я кликав її — і голос відокремлений
Порожніх долин покликав її дали.
До струмка прийшов, мріями залучений;
Його струмені повільно текли,
Не тріпотіло в них образ незабутній.
Вже немає її!.. До солодкої весни
Попрощався я з блаженством і з душею.
Вже осінь холодною рукою
Глави беріз та лип оголені,
Вона шумить у дібровах опустелых;
Там день і ніч жовтий лист кружляє,
Стоїть туман на хвилях охладелых,
І чується миттєвий вітру свист.
Поля, пагорби, знайомі діброви!
Хранителі священної тиші!
Свідки моєї туги, забави!
Забуті ви… до солодкої весни!
***
Олександр Пушкін. Жовтень вже настав
Жовтень вже настав — аж гай отряхает
Останні листи з голих своїх гілок;
Дихнув осінній хлад — дорога промерзає.
Дзюркочучи ще біжить за млин струмок,
Але ставок вже застиг; сусід мій спішить
У отъезжие поля з охотою своєї,
І страждають озимини від скаженої забави,
І будить гавкіт собак сплячі діброви.
