Пропонуємо вам красиві зимові вірші Івана Сурікова. Кожен з нас з дитячих років добре знає вірші Івана Сурикова про зиму, а хтось їх читає своїм дітям і онукам. Ці твори входять у шкільну програму для різних класів.
Короткі вірші про зиму Івана Сурікова допомагають не тільки розвинути мову і пам’ять, але і познайомитися з гарним часом року зима.
Вірш Зима Сурікова
Білий сніг, пухнастий
У повітрі кружляє
І на землю тихо
Падає, лягає.
І під снігом ранок
Поле побіліло,
Точно пеленою
Всі його одягнуло.
Темний ліс що шапкою
Принакрылся чудний
І заснув під нею
Міцно, непробудно…
Божі дні короткі,
Сонце світить мало,
Ось прийшли морозцы –
І зима настала.
Трудівник-селянин
Витяг санишки,
Снігові гори
Будують дітлахи.
Вже давно селянин
Чекав зими-холоднечі,
І хату соломою
Він вкрив зовні.
Щоб у хату вітер
Не проник крізь щілини,
Не надули б снігу
Хурделиці і заметілі.
Він тепер спокійний –
Все навкруги вкрите,
І йому не страшний
Злий мороз, сердитий.
Вірш Дитинство Сурікова В.
Ось моє село;
Ось мій рідний дім;
Ось я качусь в санках
По горі крутій;
Ось згорнулися санки,
І я пліч – хлоп!
Стрімголов качуся
Під гору, в замет.
І друзі-хлопці,
Стоячи наді мною,
Весело регочуть
Над моєю бідою.
Все обличчя і руки
Заліпив мені сніг…
Мені в заметі горі,
А хлопцям сміх!
Але між тим вже село
Сонечко давно;
Поднялася завірюха,
На небі темно.
Весь ти перезябнешь,
Руки не зігнеш
І додому тихенько,
Знехотя бредеш.
Стару шубенку
Скинеш з плечей геть;
Заберешься на піч
До бабусі сивий.
І сидиш, ні слова…
Тихо все кругом;
Тільки чуєш – виє
Завірюха за вікном.
У куточку, зігнувшись,
Постоли дід плете;
Матінка за прядкою
Мовчки льон пряде.
Хату висвітлює
Вогник светца;
Зимовий вечір триває,
Триває без кінця…
І почну у бабки
Казки я просити;
І почне мені бабця
Казки говорити:
Як Іван-царевич
Птицю-жар зловив;
Як йому наречену
Сірий вовк дістав.
Слухаю я казку,—
Серце так і мрет;
А в трубі сердито
Вітер злий співає.
Я прижмусь до старенької.
Тихо мова дзюрчить,
І очі мені міцно
Солодкий сон смежит.
А уві сні мені сняться
Чудові краї.
І Іван-царевич —
Це ніби я.
Ось переді мною
Чудовий сад цвіте;
У тому саду велика
Дерево росте.
Золота клітка
На суці висить;
В цій клітці птах
Точно жар горить.
Стрибає у тій клітці,
Весело співає;
Яскравим, дивовижним світлом
Сад увесь обдає.
Ось я до неї підкрався
І за клітину — хвать!
І хотів з саду
З птицею бігти.
Але не тут-то було!
Піднявся шум, дзенькіт;
Набігла стража
В сад з усіх сторін.
Мені скрутили Руки
І ведуть мене…
І, тремтячи від страху,
Прокидаюся я.
Вже в хату, в віконце,
Сонечко дивиться;
Перед іконою бабка
Молиться, варто.
Весело текли ви,
Дитячі роки!
Вас не затьмарювали
Горе і біда.
