Вперше поняття ВІЛ інфекції медиками було описано в 1983 році, коли група французьких вчених відкрила вірус імунодефіциту людини, як вірус, що призводить до розвитку Сніду. Патологія класифікується 2 типами – ВІЛ-1 і ВІЛ-2. З’явившись спочатку в Африці, в подальшому вірус поширився в США і інші країни світу. Перші випадки інфікування жителів СНД були зареєстровані в кінці 80-х років минулого сторіччя.
Маючи відношення до ретровірусів, збудник захворювання вражає клітини імунної системи, що призводить до їх загибелі. В умовах навколишнього середовища він не відрізняється високою стійкістю і гине навіть при 2-хвилинному кип’ятінні або від впливу дезінфікуючих засобів. Але при знижених температурах він зберігається добре. В крові, грудному молоці, вагінальних виділеннях і спермі при звичайних умовах збудник може зберігати свою життєздатність кілька діб.
Переносники збудника інфекції – це заражені люди, що вступають у статеві контакти зі здоровими партнерами. Збудник може передаватися і від вагітної жінки дитині, що розвивається, або в процесі пологів, а також при грудному вигодовуванні. При порушенні правил стерилізації та користування медичними інструментами вірус передається в медичних установах. Основну частку групи ризику складають особи, які вводять наркотичні речовини через спільні шприци, і ведуть безладне статеве життя.
Ймовірність передачі вірусу значно зростає в наступних випадках:
- при анальних контактах;
- при наявності захворювань сечостатевої системи;
- при не пролікованих інфекційних патологіях, що передаються статевим шляхом;
- переливання крові.
Всі перераховані шляху відносяться до вертикального типу передачі інфекції.
Чи передається ВІЛ побутовим шляхом?
У побутових умовах інфікування боятися не варто. Відвідування місць загального користування, їжа з одного посуду, дружні поцілунки і спілкування небезпеки не представляють. Для загибелі вірусу достатньо 30-хвилинного кип’ятіння при температурі 56 градусів. При більш високих температурах він гине за 10 хвилин. Інактивація його можлива і за допомогою дезінфікуючих засобів, як ацетон, ефір, етиловий спирт.
Як виявляється захворювання?
У різних людей перші ознаки ВІЛ проявляються по-різному. Приблизно у 50% інфікованих осіб через 2 – 4 тижні спостерігаються явища, схожі з гострою інфекційною хворобою:
- підвищення температури тіла;
- висипання на шкірі;
- збільшення лімфатичних вузлів, селезінки і печінки;
- ангіна;
- розлад травлення.
У цей період вірус уже розноситься по організму з кров’ю, а в аналізах виявлені антитіла проти нього. Ураження нервової системи проявляється блюванням, головним болем, порушенням свідомості. Далі настає період тривалістю від декількох місяців до 5 років, протягом якого хвороба не проявляється гостро, але як перші симптоми ВІЛ людини повинні насторожити такі явища:
- часте загострення будь-яких хронічних захворювань;
- стійке збільшення лімфовузлів;
- безпричинне підвищення температури тіла;
- підвищення сприйнятливості до респіраторних хвороб;
- гнійничкові висипання на шкірі і слизових оболонках;
- герпес;
- грибкові ураження.
В якості специфічних шкірних проявів ВІЛ-інфекції варто відзначити саркому Калоші, має вигляд вузлів багряно-синюшного або бурого кольору. З плином часу патологічний процес набуває більш стійкий і важкий характер і виливається в СНІД – останню стадію. При цьому деяка частина хворих страждає від наполегливої рецидивуючій пневмонії, інша – від хронічного проносу, зневоднювального організм, у третіх хворих ураження нервової системи супроводжуються сильними головними болями, зниженням інтелекту і пам’яті, розвитком паралічів і порушенням чутливості. Летальним результатом СНІД закінчується завжди.
Діагностика та профілактика
З метою достовірної постановки діагнозу спеціаліст повинен враховувати не тільки клінічні прояви захворювання, але і соціальну поведінку пацієнта, і випадки переливання крові, якщо такі були. Крім того, для вивчення крові хворого в умовах лабораторії застосовуються високочутливі діагностичні методи. На сьогоднішній день медицина має лише засобами, здатними продовжувати життя хворого та зберігати його працездатність.
Профілактичними заходами ВІЛ-інфекції виступають кілька напрямків:
- боротьба з наркоманією та проституцією;
- використання презервативів і обмеження кількості статевих партнерів;
- застосування медичного інструментарію одноразового використання і дотримання правил стерилізації;
- контроль донорів;
- введення кримінальної відповідальності за умисне поширення інфекції.
Найбільшу кількість носіїв захворювання виявляється при черговому обстеженні осіб, які вступали в статеві зв’язки з інфікованими партнерами, при обстежені за клінічними показаннями і при анонімному обстеженні.
У країнах СНД обов’язковому огляду на носійство ВІЛ-інфекції підлягають такі групи населення:
- донори будь-яких біологічних рідин і тканин;
- вагітні жінки;
- особи, які прибули із зарубіжних відряджень, тривалість яких перевищувала 1 місяць;
- іноземці, які прибули з навчальними або робочими цілями на строк більше 3 місяців (у випадку, якщо країна їх проживання має відношення до розповсюдження ВІЛ-інфекції);
- наркомани, гомосексуалісти, повії.
Чи можна вилікувати ВІЛ?
Ліків, здатних знищити вірус повністю, не існує. З метою поліпшення якості життя і для підтримки здоров’я хворим призначають противірусну терапію. Для більшої ефективності вона проводиться з участю кількох противірусних препаратів, безперервно, і у встановлений лікарем термін.
