Оскільки французька мова не містить відмінків, речення в ній мають чіткий порядок слів. За таких правил значення будь-якого слова визначається його розташуванням. Прямий порядок членів речення передбачає постановку визначуваного слова перед визначальним. Тобто спочатку стоїть підмет, потім присудок і після нього додаток.
Прямий додаток зазвичай розташовують перед непрямим. Означення, яким може бути прикметник, займенник чи числівник, має бути попереду іменника. Означення у формі якісного прикметника майже завжди слідує за означуваним виразом.
Найпоширенішим розташуванням слів у реченні французькою є дотримання: підмет – присудок – прямий додаток. Такий порядок має чіткий граматичний зміст.
Розміщення іменників у французьких реченнях визначає їхній синтаксис. Іменник, що знаходиться перед дієсловом, вважається таким, що підлягає. Якщо він йде за дієсловом, його його вважають прямим додатком. Спершу йде об’єкт, а потім уже суб’єкт дії. Так, речення “Adèle regarde Patrick” буде перекладене як “Адель дивиться на Патріка”. Помінявши місцями слова “Patrick regarde Adèle”, ми отримуємо переклад – “Патрік дивиться на Адель”, тобто суб’єкт і об’єкт міняються позиціями.
Коли не дотримуються прямого порядку слів
Прямий порядок слів може порушуватися, якщо за сенсову основу береться слово, яке не є підметом. Його синтаксичний зміст завжди визначається прийменником чи займенником. Так, у реченні «Ce livre, il ne l’a pas lu» доповнення ce livre характеризується займенником l’.
Дуже важливим моментом у побудові французьких речень є інверсія, під якою розуміють ситуації, коли виступає прямим додатком. Інверсія у реченнях французької мови:
- допустима, але не застосовується за наявності чіткого сенсу;
- необов’язкова за наявності чіткого підмета і якщо прямий додаток визначається особовим або відносним займенником, а також прийменником;
- не допускається, якщо підмет є особовим займенником, крім речень з першим словом – прислівником;
- може бути особливістю жанру конкретної статті.
Прислівники на початку речення найчастіше зустрічаються у текстах, написаних у художньому стилі.
Ще про інверсію
Під інверсією у французькій мові також розуміють неправильний порядок слів. Зокрема, коли присудок трапляється перед підметом. Такий принцип актуальний переважно для питальних речень та іноді для окличних. У звичайних реченнях інверсія буває:
- В авторській частині прямої мови.
- Після низки прислівників, що знаходяться на початку речення. Наприклад, для прислівників ainsi, aussi bien, aussi, à peine, du moins та інших буде характерна інверсія у разі, якщо вони зіставляються з дієсловом. В інших ситуаціях вона не буде обов’язковою.
- Після прислівників, що визначають час і місце, якщо підмету в реченні відповідає іменник. За такої умови можлива проста факультативна інверсія.
- Після виразів sans doute та peut-être можлива складна чи проста інверсія.
- За низкою непрямих обставин чи додатків, якщо немає прямого додатка, а непрямий ніби зберігає сенс попереднього речення.
Також інверсія має місце у випадках, коли стартовим словом речення є дієслово. Його ставлять першим, щоб продовжити думку, розпочату в попередньому реченні.
