Пієлонефрит — інфекція, що характеризується запальною реакцією в чашечках і сполучної тканини нирок. Патологія виникає на тлі проникнення бактерій в орган через кров, лімфу або висхідним шляхом — через уретру і сечовий міхур.
Симптоматика пієлонефриту у немовлят складається із загальних і місцевих ознак. У немовляти піднімається температура тіла, він стає неспокійним, перестає смоктати груди, постійно плаче. Батьки можуть виявити зміни характеру сечі — її каламутність, домішки крові.
Епідеміологія
Пієлонефрит — часте захворювання немовлят. Патологія зустрічається у 3-5 разів частіше у немовлят жіночої статі. Така особливість пов’язана з будовою сечовивідного тракту. Уретра дівчаток набагато ширше і коротше, ніж у хлопчиків, що створює сприятливі умови для міграції бактерій вгору.
У новонароджених пієлонефрит зустрічається з частотою від 0,3 до 3%. Найбільший пік захворюваності припадає на вік 3-6 місяців, коли малюк отримує прикорм. Також в даному періоді спостерігається зниження кількості захисних материнських антитіл у крові.
Серед усіх госпіталізацій однорічних дітей з підвищенням температури тіла на частку патології припадає близько 10%. Близько 3% випадків захворювання закінчується хронізації запалення і постійними рецидивами у старшому віці.
Класифікація
За характером запалення лікарі виділяють два типи пієлонефриту:
Також існує класифікація, що виділяє два типи пієлонефриту:
Причини
Причина гострого пієлонефриту — потрапляння збудника інфекції в нирку. Найчастіше захворювання викликається кишковою паличкою, але запальним агентом можуть виступати інші бактерії — клебсієли, ентерококи, протеї. Збудники потрапляють у нирки через кров, лімфу або висхідним шляхом з уретри.
Найбільш часто захворювання розвивається за рахунок міграції збудника висхідним шляхом. Резервуар бактерій — пряма кишка і область промежини. Неправильні гігієнічні заходи, ослаблення імунітету сприяють заносу мікроорганізмів в уретру. При наявності факторів інфекційні агенти піднімаються в сечовий міхур, а потім в нирки.
Рідше пієлонефрит новонароджених розвивається при гематогенної міграції. Резервуаром бактерій служать інфіковані органи — мигдалини, бронхи, горло, пупковий відросток. На тлі ослаблення імунітету мікроорганізми потрапляють в кров і розповсюджуються в нирки.
Дуже рідко захворювання викликається лімфогенним шляхом. Він здійснюється при пошкодженні слизової оболонки сечовивідних шляхів та міграції бактерій з області прямої кишки.
Хронічний пієлонефрит — наслідок запущеного гострого запалення. Захворювання виникає на тлі відсутності лікування або приймання неефективних антибактеріальних засобів. Іноді хронізація процесу викликана вродженими патологіями імунітету
Існує дев’ять факторів ризику розвитку пієлонефриту:
Пієлонефрит у дітей: симптоматика та методи лікування
Симптоми
Симптоми захворювання не мають специфічності. Грудні діти не можуть описати і вказати на больовий синдром. Батьки здогадуються про порушення самопочуття за непрямими симптомами.
Найбільш характерна ознака гострого пієлонефриту — підвищення температури тіла до 38-39 ° і вище. У 3 місячної дитини лихоманка часто сягає 40 градусів за Цельсієм. Перебіг захворювання без підйому температури тіла характерне для глибоко недоношених дітей.
Батьки можуть відзначити зміну характеру малюка. Він стає неспокійним, млявим, постійно плаче. Шкіра набуває блідого відтінку. Дитина відмовляється від їжі, втрачає вагу. Також до клінічної картині часто приєднується блювання і пронос.
Іноді батьки можуть відзначити зміни в процесі сечовипускання. Під час нього дитина стає неспокійним, він натуживается і червоніє. Струмінь стає слабкою і переривчастим. Іноді відзначається почастішання сечовипускання.
Захворювання характеризується зміною якості урини. У ній з’являється мутний осад. Урина може містити невелику кількість крові, мати неприємний запах.
Загострення хронічного пієлонефриту має вищеописану клінічну картину. Період ремісії характеризується відсутністю ознак захворювання. Іноді патологія супроводжується постійним підвищенням температури тіла до 37-38 градусів.
Діагностика
Діагностикою і лікуванням захворювання займається лікар-педіатр. У деяких лікарнях прийом ведуть дитячі нефрологи, що спеціалізуються на нирках.
На першому прийомі лікар опитує батьків про стан дитини. Потім фахівець проводить клінічний огляд. Особлива увага приділяється вимірювання температури тіла, кольором шкірних покривів, наявності або відсутності набряклості. Лікар вимірює артеріальний тиск для виключення інших патологій нирок.
Об’єктивним симптомом ураження нирок є болючості при постукуванні попереку. Дитина стає неспокійним, починає плакати. Аналогічна реакція є при натисканні в області з’єднання 12 ребра і першого поперекового хребця.
Потім дитині призначаються лабораторні тести. Вони дозволяють оцінити наявність запального процесу, його інтенсивність і залученість органів.
У клінічному аналізі крові спостерігається підвищення кількості лейкоцитів за рахунок збільшення паличкоядерних форм. Також фахівці відзначають ШОЕ більше 10-20 міліметрів на годину.
У біохімічному аналізі крові виявляється збільшення кількості креатиніну і сечовини — маркерів ушкодження нирок. Лаборанти відзначають високий рівень С-реактивного білка і прокальцитонина.
В загальному клінічному аналізі сечі спостерігається збільшення кількості лейкоцитів. Також в урині з’являються циліндри, а іноді — невелике число еритроцитів. Можливо розвиток слабкої протеїнурії — втрати білка з сечею.
В якості спеціального методу дослідження застосовується бактеріальний посів сечі. Матеріал збирається до початку прийому антибіотиків. Дослідження дозволяє висіяти певний штам збудника інфекції і підібрати найбільш ефективний препарат для лікування пієлонефриту.
Лікар може призначити аналіз сечі по Нечипоренко. У ньому виявляється сильне підвищення числа лейкоцитів. Іноді дітям показано дослідження урини за Зимницьким. Аналіз дозволяє виявити порушення концентраційної здатності нирок.
Для диференціальної діагностики з іншими патологіями нирок показано проведення інструментальних методів дослідження. Найбільш поширений з них — ультразвукове сканування. Рідше виконується урографія, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія.
Лікування
Головний принцип лікування пієлонефриту у дітей молодшого віку — призначення ефективної і раціональної антибіотикотерапії. До отримання результатів БАК посіву сечі лікарі призначають препарати з широким спектром дії.
Найбільш часто в педіатричній практиці використовуються препарати з групи пеніцилінів. До них відносять Амоксицилін, Амоксиклав. Також маленьким дітям дозволено прийом цефалоспоринів — Цефуроксим, Цефтріаксон.
Увага! Тривалість антибіотикотерапії складає 7-10 діб. Забороняється передчасна відміна препаратів, що приводить до зростання стійкої мікрофлори.
При неефективності перерахованих груп препаратів або отримання незвичайних результатів БАК посіву сечі призначають інші антибіотики. Немовлятам прописують карбапенемы, макроліди. В особливо важких випадках при наявності стійких бактерій показаний прийом антибіотиків широкого спектру дії (Цефтріаксон), аміноглікозидів і фторхінолонів.
При лікуванні хронічного пієлонефриту використовуються аналогічні антибіотики. Проте тривалість терапії може бути збільшена до 14-21 діб. Після проходження курсу обов’язкова здача сечі на посів.
Для симптоматичної терапії використовуються препарати, що покращують відтік сечі. Найбільш популярний з них — Канефрон. Лікарський засіб, що сприяє відходженню інфікованої урини, загибелі патогенних бактерій.
Також немовлятам показаний прийом вітаміну А, Д, С та групи Ст. Після курсу антибіотиків рекомендовано використання пробіотиків, відновлюють мікрофлору кишечника — Біфідум.
Рекомендації
Перехід інфекційного процесу в хронічну форму небезпечний для здоров’я малюка. Постійні загострення погіршують якість життя. Тривалий перебіг пієлонефриту призводить до неприємних наслідків — заміщення нормальної тканини нирок сполучною тканиною — нефросклерозу.
Нефросклероз — небезпечний стан, що є причиною хронічної ниркової недостатності. Патологія порушує фільтраційну функцію органу, з часом пацієнт змушений перейти на гемодіаліз. Саме тому батькам слід спостерігати за здоров’ям малюка і дотримуватися всіх правил лікування.
Після перенесеного гострого пієлонефриту або вилікуваним хронічної форми захворювання показаний диспансерний облік раз на півроку протягом п’яти років. На кожному огляді лікар оцінює стан дитини, вивчає результати загального аналізу сечі. При наявності рецидивів малюкові слід відвідувати лікаря кожні три місяці.
Профілактика пієлонефриту ґрунтується на дотриманні правил гігієни. Батьки повинні забезпечити часте і правильне підмивання статевих органів немовляти. Також слід уникати переохолоджень, стану спраги і не допускати тривалих інфекцій інших органів.
