Пієлонефрит — інфекційне захворювання, викликане ураженням ниркової миски, чашечок і паренхіми нирки в результаті проникнення кишкової палички в організм людини. Основними симптомами інфекції є висока температура тіла, розлад травлення, різкий біль у нижній частині спини, тахікардія і втому. Гостра форма пієлонефриту може виникнути в будь-якому віці, але найчастіше зустрічається в діапазоні від 30 до 40 років, причому в більшості випадків ризику схильні жінки, ніж чоловіки.
Помилково поставлений діагноз або вчасно не надана медична допомога при пієлонефриті може призвести до сепсису, нирковому абсцесу і хронічній формі захворювання, що супроводжуються вторинною артеріальною гіпертензією та нирковою недостатністю.
- Епідеміологія
- Причини
- Ознаки
- Фактори ризику
- Діагностика
- Лікування
- Можливі ускладнення
- Список літератури
Епідеміологія
У Росії щорічно реєструється від 900 000 до 1 300 000 нових випадків захворювання гострим пієлонефритом, причому жінки піддаються госпіталізації приблизно в п’ять разів частіше, ніж чоловіки (11,7 проти 2,4 госпіталізації на 10 000 випадків). Незважаючи на останній показник, жінки мають більш низький рівень смертності, ніж чоловіки (7,3 проти 16,5 смерті на 1000 випадків). У 70% випадків захворювання розвивається у віці від 30 до 40 років.
Серед всіх інфекцій сечовивідних шляхів на території Росії хронічний пієлонефрит реєструється в 53% випадків, гострий на 13,1%.
Причини захворювання
В більшості випадків причиною розвитку пієлонефриту у чоловіків є недоліковане або погано піддається лікуванню захворювання сечостатевої системи (простатит, гіпертрофія простати або цистит). Проникли в організм бактерії на тлі ослабленого імунітету переміщуються в нирки, викликаючи закупорку сечовипускального каналу і інші ускладнення.
У більш 85% випадків гострого пієлонефриту збудником є кишкова паличка. В інших випадках це можуть бути:
Кишкова паличка
Клінічні ознаки
Симптоми пієлонефриту на ранніх стадіях захворювання, як правило, поєднують у собі ознаки циститу, захворювання паренхіми нирок і органів травлення. Все починається зі печіння при сечовипусканні, біль у нижній частині живота, підвищеною потребою до сечовипускання і у важких випадках присутності крові та гною в сечі.
Пошкодження паренхіми викликає підвищення температури тіла, озноб, біль у попереку. Саме останній симптом лікарі використовують в якості методу діагностики захворювання нирок – у медицині він отримав назву «симптом Пастернацького». Травні симптоми включають в себе здуття живота, блювоту і діарею. Фахівці також відзначають загальне погіршення стану і слабкість організму у пацієнта з пієлонефритом.
Літні чоловіки можуть не мати ніяких ознак захворювання, пов’язаних з сечовиділенням, при цьому у них може виникнути сплутаність свідомості, безладна мова і галюцинації.
Фактори ризику
До факторів, що підвищує ризик розвитку пієлонефриту відносять:
- вік від 55 років;
- наявність інфекції сечовивідних шляхів;
- наявність каменів в нирках;
- наявність міхурово-сечовідного рефлюксу;
- наявність хвороб, що сприяють розвитку інфекції (цукровий діабет, тривала терапія кортикостероїдами);
- наявність аномалії сечостатевих органів.
Наявність цукрового діабету у пацієнтів збільшує ризик розвитку рідкісної форми емфізематозного пієлонефриту і папілярного некрозу, які можуть викликати шоковий стан. Тому їм вкрай важливо підтримувати нормальний рівень цукру в крові і не забувати про планових обстеженнях.
Болі в спині при пієлонефриті у чоловіків
Діагностика пієлонефриту
Діагностика пієлонефриту проводиться на основі фізичного обстеження та лабораторних тестів. При наявності клінічних ознак у пацієнта, лікар призначає експрес аналіз сечі за допомогою тест-смужки, який допомагає виявити присутність эстеразов лейкоцитів і нітриту в протягом декількох хвилин. У разі чоловіків, якщо вимірювальний стрижень показує негативний результат або один позитивний інфікування малоймовірно, в іншому випадку лікар проводить додаткові обстеження для підтвердження діагнозу.
Бактеріальний посів сечі проводиться в спеціальній лабораторії і допомагає визначити рівень стійкості бактерій до певних видів антибіотиків, а також присутність лейкоцитів у сечі. Зазвичай такий тест проводиться протягом 2-3 днів: з допомогою спеціального стимулюючого речовини відбувається ріст бактерій, який допомагає визначити кількість лейкоцитів, вид бактерії та її поріг стійкості. На основі посіву сечі лікар призначає лікування.
Аналіз крові не потрібно при виявленні гострого пієлонефриту. Однак, якщо пацієнт не реагує на антибіотикотерапію і відбувається погіршення загального стану організму лікарі призначають дослідження крові. У результатах аналізу міститься інформація про наявність сечовини і креатиніну в крові (оцінка стану нирок), загальний аналіз крові, бактеріологічні дані.
Урографія з використанням комп’ютерної томографії (CT-U урографія) проводиться якщо: висока температура тіла продовжує утримуватися протягом 48-72 годин після розпочатого курсу прийому антибіотиків, присутній гострий біль у попереку, що пацієнт хворий на цукровий діабет або з нирковою недостатністю. Дослідження допомагає не тільки визначити ознаки пієлонефриту, але і виявити розширення збиральних порожнин нирок, вогнища геморагічного або запальних процесів і абсцес нирок. Якщо існують протипоказання до проведення обстеження лікар може призначити МРТ.
При діагностики пієлонефриту у чоловіків також використовується:
Лікування пієлонефриту
У більшості випадків пацієнтам з неускладненою формою гострого пієлонефриту призначається амбулаторне лікування, яке полягає в прийомі антибіотиків і дотримання певних правил харчування. Фторхінолони і третє покоління цефалоспоринів є найбільш часто використовуваними препаратами і, як правило, приймаються перорально протягом 2-3 тижнів. Якщо ситуація не поліпшується (особливо при наявності високої температури тіла) після 2-5 днів, слід повторно проконсультуватися з лікарем. При лікуванні пієлонефриту необхідний відпочинок і споживання великої кількості води від 2 до 3 літрів в день.
Таблиця лікарських засобів, що використовуються при лікуванні пієлонефриту:
Показання до госпіталізації хворих з гострим пієлонефритом:
- регулярна нудота;
- підозра на сепсис;
- невизначений діагноз;
- обструкція сечових шляхів;
- вік пацієнта понад 60 років;
- ослаблений імунітет (наявність цукрового діабету, серповидно-клітинної анемії, раку);
- несприятливі соціально-економічні умови.
При госпіталізації пацієнта призначається курс прийому одного з трьох антибіотиків внутрішньовенно: фторхінолони, аміноглікозиди з або без ампіциліну та цефалоспорини розширеного спектра з або без аміноглікозиди. Якщо задовільний результат лікування (температура стабілізувалася і покращилося самопочуття) призначається пероральне лікування, яке може тривати до 4 тижнів. Як і у випадку з неускладненою формою пієлонефриту пацієнту рекомендується вживання великої кількості води.
Згідно зі статистикою чоловіки віком 60 років при відсутності обструкції сечових шляхів, патології нирок і простатиту одужують після 14 днів курсу прийому антибіотиків. Чоловікам, які мають рецидиви інфекції сечових шляхів, потрібне лікування протягом 16 тижнів. Чоловікам із гострим простатитом потрібно чотири тижні антибіотикотерапії, причому препарати повинні мати високу ступінь проникнення в тканини передміхурової залози. Оптимальним варіантом є доксициклін, триметоприм-сульфаметоксазол або фторхінолон. Середня тривалість лікування госпіталізованих пацієнтів складає 14 днів.
Можливі ускладнення
Вчасно виявлений пієлонефрит, правильний вибір антибіотиків для лікування та дотримання певної дієти не викликає яких-небудь ускладнень.
У рідкісних випадках пієлонефрит може призвести до рубцювання нирок, хронічних захворювань нирок, високого тиску і ниркової недостатності. Дані проблеми звичайно виникають у людей, що мають структурних змін у нирках і сечовивідних шляхах, інші захворювання нирок і при повторному виникненні пієлонефриту.
У вкрай рідкісних випадках небезпечні бактерії можуть проникнути в кров – медичної термінології таке інфекційне захворювання називається сепсис.
Список літератури
1. Bass PF 3d, Jarvis JA, Mitchell CK. Інфекції сечовивідних шляхів. — 2003.
2. Лопаткин, Н.А. Урологія: фармакотерапія без помилок. — 2012.
3. Питель, А. Я. Пієлонефрит. — 1977.
