Гіперактивний сечовий міхур (ГАМП) — стан, що характеризується наявністю різких і важко стримуваних позивів до сечовипускання. Причини патології різноманітні, найбільш часто вона виникає на фоні неврологічних розладів — перенесених інсультів, демієлінізації сірої речовини, травм головного і спинного мозку.
Гіперактивність сечового міхура супроводжується збільшенням частки нічного діурезу, раптовістю позивів, нетриманням сечі. При використанні сучасних методів терапії захворювання добре піддається лікуванню. У більшості пацієнтів вдається досягти повної ремісії патології. Наявність супутніх інфекцій і соматичних захворювань знижує шанси на одужання.
Епідеміологія
Гіперактивність сечового міхура — часта патологія серед людей обох статей і різного віку. За даними статистичних досліджень встановлено, що симптоми захворювання є у 20% населення земної кулі.
Патологія зустрічається приблизно у 22% жінок по всьому світу. У чоловіків вона спостерігається трохи рідше — у 12% випадків. Однак такий розкид пов’язаний з тим, що сильна половина людства рідше звертається за медичною допомогою.
У країнах Азії, Південної Америки і Африки симптоми захворювання є майже у половини жіночого населення і у однієї третини чоловічого. У Європі і Північній Америці ГАМП зустрічається у 7% населення.
Більш схильні до захворювання особи похилого та старечого віку. Частка пацієнтів дитячого та підліткового періоду не перевищує 10%. Ще рідше симптоми патології спостерігаються у немовлят.
Причини
Лікарі класифікують гіперактивність органу на два види — ідіопатичну і нейрогенну. У першому випадку фахівці не можуть встановити точну причину захворювання. Однак відомі 10 факторів ризику, що підвищують ймовірність розвитку патології:
Нейрогенний сечовий міхур — патологія, що виникає вторинно на фоні захворювання центральної або периферичної нервової системи. Вона зустрічається однаково часто у осіб обох статей.
Найбільш частою причиною патології є перенесений інсульт. Порушення кровопостачання ділянки мозку призводить до ураження рефлекторної дуги, що відповідає за позиви до сечовипускання.
Також симптоми захворювання можуть бути викликані демиелинизирующими процесами в нервовій тканині. Патології супроводжуються руйнуванням волокон, з-за чого порушується їх прохідність. До захворювань описаної групи відносять склероз Бало, мієлопатії.
Хвороба Паркінсона, Альцгеймера і Піка є етіологічним чинником нейрогенного сечового міхура. Перераховані патології супроводжуються загибеллю клітин головного мозку, що беруть участь у передачі імпульсу до органу.
Ознаки патології зустрічаються при остеохондрозі поперекового відділу хребта. Захворювання супроводжується здавленням пучків, іннервують сечовий міхур.
Синдром нейрогенного сечового міхура спостерігається при травмах головного та спинного мозку. З-за порушення анатомічної структури або здавлення органу виникає перешкода на шляху передачі імпульсів. Аналогічним ефектом на іннервацію сечового міхура мають доброякісні та злоякісні новоутворення в центральній нервовій системі.
Діагностика та лікування проявів гіперактивного сечового міхура:
Симптоми
Основний клінічний симптом захворювання — ургентность — поява раптових і різких позивів до сечовипускання. На початкових стадіях пацієнт здатний стримати порив до спорожнення органу. З часом він не може терпіти і змушений негайно йти в туалет.
Крайнім ступенем ургентного сечового міхура є нетримання. При наявності такого симптому виставляється діагноз «волога гіперактивність».
При наявності гіперактивності пацієнт пред’являє скарги на почастішання сечовипускання. Здорова людина ходить в туалет біля 6 разів на добу. Пацієнт, що страждає патологією, може спорожнятися 10 і більше разів за день.
Увага! Порції сечі при захворюванні мають зменшений обсяг — близько 100 мілілітрів. У пацієнта може переважати нічний діурез. Він часто прокидається вночі через непереборне бажання помочитися.
Описані вище симптоми знижують якість життя пацієнта. Людина стає нервовою, втомленим і розсіяним. У важких випадках патологія може спровокувати розвиток депресії.
Різниця між чоловіком і жінкою
Серед осіб жіночої віку симптоми захворювання зустрічаються частіше. Особливість пов’язана з тим, протягом життя пацієнтки стикаються з перебудовами гормонального фону.
Найбільш важливим провокуючим фактором розвитку патології у жінок є пологи. Порушення під час процесу появи дитини на світло сприяють аномальної іннервації сечового міхура. Також ургентность виникає на тлі родових травм.
Ще один фактор розвитку гіперактивного сечового міхура у жінок — стан дефіциту естрогенів. Фізіологічно до віком 45-55 років настає клімактеричний період, що характеризується зниженням синтезу статевих гормонів. Недолік естрогенів порушує активність м’язів сечового міхура.
Проблема порушення роботи сечового міхура зустрічається при вагітності. Велика матка механічно здавлює орган, сприяючи появі раптових позивів. У період виношування дитини наростає кількість прогестерону. Гормон розслабляє м’язовий шар органу, викликаючи патологічний позив до сечовипускання.
Серед осіб чоловічої статі симптоми патології часто є причиною аденоми передміхурової залози. Збільшення простати сприяє зменшенню об’єму сечового міхура. У відповідь на це спостерігається потовщення його м’язового шару.
Зміна структури органу призводить до аномальної іннервації. Саме тому аденома простати часто супроводжується гіперактивністю органу.
Ускладнення
Захворювання рідко викликає певні ускладнення. Іноді на тлі патології виникають інфекції сечовивідних шляхів. Найчастіше у пацієнтів спостерігається хронічний цистит.
Патогенез циститу пов’язаний з постійним застоєм невеликої кількості сечі. У ній накопичуються шкідливі продукти обміну речовин і патогенні бактерії. Перераховані фактори призводять до запалення в епітеліальної оболонки органу.
Діагностика
Діагностикою патології займається лікар-уролог або уролог-андролог. На першій консультації лікар запитує пацієнта, збираючи життєвий анамнез і з’ясовуючи основні скарги. Фахівець ставить попередній діагноз і призначає додаткові методи обстеження.
Лікар приділяє увагу неврологічному статусі пацієнта. Особливу роль відіграють перенесені травми та гострі порушення мозкового кровообігу. За свідченнями пацієнту призначають додаткову консультацію лікаря-невролога.
Якщо пацієнтка жіночої статі, фахівець збирає акушерський анамнез. У ньому враховується кількість вагітностей і пологів, наявність клімактеричного синдрому, перенесені інфекційні захворювання. Всім жінкам рекомендується пройти повний огляд у лікаря акушера-гінеколога.
Чоловікам показано дослідження простати. Для цього проводиться її пальпація через пряму кишку. При наявності картини аденоми простати пацієнт направляється на ультразвукове сканування органу.
Увага! Після першої консультації лікар призначає пацієнтові ведення щоденника сечовипускання. Хворий записує час кожного позиву або нетримання. Щоденник дозволяє виявити провокуючий фактор захворювання, оцінити ступінь патології.
Також для диференціальної діагностики з запальними захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів показана здача аналізів сечі. Інфекції проявляються підвищенням кількості лейкоцитів, циліндрів, еритроцитів, а також аномаліями щільності.
Пацієнту показана ультразвукова діагностика сечового міхура. За допомогою сканування лікар може визначити обсяг залишкової сечі. Також метод дослідження допомагає виявити анатомічні дефекти органу.
В якості спеціального методу діагностики використовується урофлоуметрія. З допомогою спеціальної апаратури фахівці визначають якісні та кількісні характеристики акту сечовипускання. Метод дослідження дозволяє провести диференціальну діагностику з сфинктерным нетриманням, склероз шийки органу та іншими патологіями.
У ході діагностики захворювання деякі пацієнти направляються на цистометрію. Дослідження допомагає визначити ємність органу, тиск в ньому під час наповнення і позиву до сечовипускання. Цистометрія використовується для диференціальної діагностики з нетриманням, енурезом і запальними патологіями.
За свідченнями пацієнту проводиться цистоскопія. З допомогою сучасної апаратури лікар вводить в сечовий міхур камеру і досліджує його внутрішню будову. При необхідності спеціаліст може зробити біопсію ділянки епітелію органу.
Медикаментозне лікування
Медикаментозна терапія — основа лікування захворювання. Найбільш часто лікарі призначають антихолінергічні препарати. Принцип дії групи ліків грунтується на зниженні тонусу гладкої мускулатури органу.
Везикар — один з самих популярних препаратів, що знижують тонус сечового міхура. Лікарський засіб випускається у вигляді таблеток. Його можна використовувати дітям з трирічного віку. Везикар має високу ефективність, він не впливає на стан м’язового шару інших органів.
Іншим представником антихолінергічну групи є Спазмекс. Ліки випускається у вигляді таблеток, його можна використовувати з шестирічного віку. Негативним наслідком на тлі прийому препарату є порушення акомодації ока і сухість у роті.
Дріптан і Оксибутинін — лікарські препарати групи міотропних спазмолітиків, використовувані з п’ятирічного віку пацієнтів. Їх позитивна особливість — можливість застосування під час виношування дитини. Медикаменти впливають на всі гладкі м’язи в організмі людини. Саме тому препарати сприяють розвитку запорів, тахікардії, підвищення артеріального тиску.
Толтеродин — ще один представник антихолінергічних препаратів. Ліки дозволено до прийому дітям старше 12 років. Медикамент практично не впливає на рецептори гладких м’язів органів крім сечового міхура, тому він рідко викликає побічні ефекти.
В якості симптоматичної терапії пацієнту показані седативні препарати і транквілізатори. Вони пригнічують підвищену активність центральної нервової системи, поліпшує нічний сон. До лікарських засобів даної групи відносять Афобазол, Лоразепам і Стрезам.
Хірургічне лікування
Оперативне втручання є крайнім заходом лікування захворювання. Воно показане лише у випадку повної неефективності медикаментозної терапії. Також хірургічне вирішення проблеми використовується серед пацієнтів, які мають непереносимість лікарських засобів.
Мета операції при гіперактивності сечового міхура — видалення частини м’язової оболонки органу. На її місце пришивається ділянку, виділений із сигмовидної кишки.
При лікуванні патології лікарі січуть м’язи тазового дна. Такий метод хірургічного втручання сприяє збільшенню об’єму сечового міхура.
Сучасний метод хірургічного лікування патології — перетин нервового пучка, що йде до органу. Оперативне втручання послаблює імпульси, що йдуть від головного мозку до сечового міхура.
Альтернативні методи лікування
На сучасному етапі медицини великою популярністю користуються ін’єкції з ботулотоксином. Лікарський засіб тимчасово паралізує гладком’язових шар сечового міхура. Ін’єкції препарату викликають зниження активності і скоротливої діяльності органу. Описаний метод терапії звернемо, через кілька місяців потрібно повторне введення ліків.
Крім ін’єкцій для лікування патології використовується електрична стимуляція, спрямована на скорочення м’язового шару органу. Метод дозволяє тренувати сечовий міхур і утримувати позиви. Існує інвазивна і неінвазивна електростимуляція. У першому випадку апаратура через уретру вводиться в сечовий міхур. При неінвазивної стимуляції прилад вставляють у піхву або пряму кишку.
Ефективним засобом лікування захворювання є вправи Кегеля. Вони зміцнюють м’язи тазового дна, сприяючи відновленню роботи сечового міхура. Суть вправ — стискання і розтискання сфінктерів у різних варіаціях.
Пацієнтам рекомендується тренувати сечовий міхур. По можливості їм слід намагатися утримувати позиви, поступово збільшуючи час походу в туалет. Для підстраховки можна використовувати підгузники. Тривалі і постійні тренування ефективно борються з симптомами захворювання.
Наслідки
Запущені варіанти гіперактивності сечового міхура призводять до повного нетримання сечі. Пацієнти не в змозі утримувати позиви навіть протягом декількох секунд. Щоб уникнути таких наслідків рекомендується дотримуватися всі рекомендації лікаря.
Також гіперактивність сечового міхура є фактором ризику розвитку депресивного стану. Пацієнти занурюються в себе, починають песимістично ставитися до себе та оточуючих. У важких випадках спостерігається хронічна апатія і психози.
Профілактика
Для попередження захворювання рекомендується ретельно стежити за своїм здоров’ям. При виявленні будь-яких неврологічних розладів потрібно дотримувати всі рекомендації лікаря, не пропускати прийом лікарських засобів. Пацієнтам слід негайно звертатися за медичною допомогою при виявленні симптомів ураження сечового міхура.
Неспецифічна профілактика патології полягає у веденні здорового способу життя. Чоловікам і жінкам слід відмовитися від куріння, оскільки надходження нікотину — фактор ризику гіперактивності сечового міхура. Також рекомендується скоротити споживання тваринних жирів, замінивши їх великою кількістю клітковини. Вона міститься в свіжих овочах, фруктах і ягодах.
