Історія поширення картоплі по світу почалася в середині XVI століття, коли іспанські конкістадори висадилися на берегах сучасного Перу. Завойовників вабили скарби невідомих країн. Вони і не думали, що через століття згадування їхніх імен будуть зв’язуватися не з перемогами у боях, а з відкриттям та історією картоплі, скромного рослини з родини пасльонових.
Південноамериканська походження картоплі
Більше 99% сьогоднішнього посівного картоплі має спільні гени. Всі культивовані сорти, так чи інакше, відносяться до двох споріднених видів.
Це расселившийся по світу S. Tuberosum і більше відомий на батьківщині S. Andigenum, окультурений у верхів’ях Анд вже кілька тисячоліть. Як вважають ботаніки та історики, саме завдяки почався 6-8 тисяч років тому штучного відбору, сучасний картопля мало схожий на своїх диких предків і виглядом і смаком.
Сьогодні численні сорти Solanum tuberosum або Пасльону клубненосного вирощуються в більшості регіонів світу. Картопля стала основною харчової та технічної культурою для мільярдів людей, які часом не знають походження картоплі.
Тим не менш, на батьківщині культури досі росте від 120 до 200 видів диких різновидів. Це виключно ендеміки Американського континенту, причому більшість не тільки не їстівне, але містяться в бульбах глікоалкалоїдів навіть отруйне.
Книжкова історія картоплі в XVI столітті
Відкриття картоплі відноситься до епохи Великих географічних відкриттів і завоювань. Перші описи бульб належали європейцям, учасникам військових експедицій 1536-1538 років.
Один із сподвижників конкістадора Гонсало де Кесада в перуанському селищі Сорокота побачив бульби, схожі на відомі в Старому світі трюфелі або, як їх називали «тартуффоли». Імовірно, це слово стало прообразом сучасного вимови німецької і російської назви. А ось англомовний варіант «potato» – це результат плутанини між схожим на увазі бульбами звичайного і солодкої картоплі, який інки називали «ям».
Другим літописцем в історії картоплі став натураліст і ботанік-дослідник Педро Сиеса де Леон, який знайшов у верхів’ях річки Каука м’ясисті бульби, у вареному вигляді нагадали йому каштани. Швидше за все, обидва мандрівника живописали андійський картоплю.
Очне знайомство і доля садового квітки
Європейці, які дізнались про незвичайних країнах та їх багатства, змогли на власні очі побачити заморська рослина лише тридцять років потому. Причому прибули в Іспанію та Італію бульби були не з гірських районів Перу, а з Чилі, і ставилися до іншого виду рослини. Новий овоч не припав до смаку європейської знаті і як дивина був поселений в оранжереї і сади.
Серйозну роль в історії картоплі зіграв Карл Клузиус, в кінці XVI століття заснував посадку цієї рослини в Австрії, а потім і в Німеччині. Через 20 років картопляні кущі прикрашали парки і сади Франкфурта-на-Майні та інших міст, але стати городній культурі судилося не скоро.
Тільки в Ірландії завезений в 1587 році картопля швидко прижився і став відігравати значну роль в економіці і життя країни, де основні посівні площі завжди віддавалися злаковим. При найменшому неврожай населенню загрожував страшний голод. Невибагливий урожайний картопля був тут як не можна до речі. Вже в наступному столітті картопляні плантації країни могли прогодувати 500 тисяч ірландців.
А у Франції і в XVII столітті у картоплі були серйозні недруги, вважаючи, бульби, придатними в їжу тільки біднякам або зовсім отруйними. У 1630 році парламентських указом розведення картоплі в країні було заборонено, причому на стороні законодавців виявився Дідро та інші освічені люди. Але все ж у Франції з’явився чоловік, що посмів стати на рослину. Побував у прусському полоні аптекар А. О. Пармантье привіз у Париж врятували його від голоду бульби і вирішив продемонструвати французам їх гідності. Він влаштував чудовий картопляний обід для кольори столичного суспільства і вченого світу.
Довгоочікуване визнання Європою і поширення в Росії
Лише Семирічна війна, розруха і голод змусили поміняти ставлення до культури Старого світу. І це сталося тільки в середині XVIII століття. Завдяки наполегливості та хитрості прусського короля Фрідріха Великого картопляні поля стали з’являтися в Німеччині. Визнали картоплю англійці, французи та інші, непримиренні раніше європейці.
Перший мішок дорогоцінних бульб і строгий наказ зайнятися вирощуванням саме в ці роки отримав від Петра I російський граф Шереметьєв. Але ентузіазму такий імператорський указ в Росії не викликав.
Здавалося б, історія картоплі і в цій частині світу не буде гладкою. Катерина II також пропагувала нову для росіян культуру і навіть завела плантацію в Аптекарському городі, але прості селяни всіляко противилися насаждаемому зверху рослині. Аж до 40-х років XIX століття по країні гриміли картопляні бунти, причина яких виявилася проста. Землероби, выращивавшие картоплю, урожай залишали зберігатися на світлі. В результаті бульби зеленіли і ставали непридатними в їжу. Робота всього сезону йшла нанівець, а у селян зріло невдоволення. Урядом була прийнята серйозна компанія з роз’яснення агротехніки та споживання картоплі. У Росії ж з розвитком промисловості картопля швидко став дійсно «другим хлібом». Бульби йшли не тільки на власне споживання та корм худобі, з них проводився спирт, меляса, крохмаль.
Ірландська картопляна трагедія
А в Ірландії картоплю став не тільки масовою культурою, але і фактором, що впливає на народжуваність. Можливість дешево і ситно годувати сім’ї призвела до різкого зростання населення Ірландії. На жаль, виникла залежність в першій половині XIX століття призвела до катастрофи. Несподівана епідемія фітофтори, знищила картопляні посадки у багатьох регіонах Європи, в Ірландії викликала страшний голод, що скоротив населення країни в два рази.
Частина людей загинула, а багато хто в пошуках кращого життя змушені були відправитися за океан. Разом з переселенцями на береги Північної Америки потрапили і бульби картоплі, давши початок першим культурним плантаціям на цих землях і історії картоплі в США і Канаді. У Західній Європі перемогти фитофтору вдалося тільки 1883 році, коли був знайдений ефективний фунгіцид.
Британські колоністи та історія єгипетської картоплі
В цей же час європейські країни починають активно поширювати вирощування картоплі на свої колонії й протекторати. В Єгипет та інші країни півночі Африки ця культура потрапила на початку XIX століття, але широке поширення отримала завдяки англійцям напередодні Першої Світової війни. Єгипетську картоплю йшов на прожиток армії, але на той момент у місцевих селян не було ні досвіду, ні достатніх знань для отримання серйозних врожаїв. Тільки в минулому столітті з появою можливості зрошення плантацій і нових сортів картопля став у Єгипті та інших країнах давати багаті врожаї.
Дійсно, сучасні бульби мало нагадують ті, що колись були привезені з Південної Америки. Вони значно крупніше, мають округлу форму і прекрасні смакові якості.
Сьогодні картоплю в раціоні багатьох народів сприймається як належне. Люди не замислюються або навіть не знають, що справжнє знайомство людства з цією культурою відбулося менше п’ятисот років тому. Їм не відомо походження картоплі на тарілці. Але до цих пір вчені виявляють серйозний інтерес саме до дикорастущим видів, не боїться багатьох хвороб і шкідників культурних сортів. Для збереження і вивчення ще не відомих можливостей рослини по всьому світу працюють спеціалізовані наукові інститути. На батьківщині культури, в Перу Міжнародному центрі картоплі створено сховище з 13 тисяч зразків насіння і бульб, що стала золотим фондом для селекціонерів усього світу.
