Питання, як зайти в налаштування роутера, іноді ставить у глухий кут навіть досвідчених користувачів. Робота цього пристрою зазвичай мало хвилює пересічних юзерів інтернету, але лише до тих пір, поки з тієї чи іншої причини не виникає необхідність в його налаштуванні. Здавалося б, навіщо чіпати те, що і так працює, але в тому й біда, що іноді воно і не працює, або працює не так, як треба.
Малюнок 1. Маршрутизатор являє собою мережеве обчислювальний пристрій, що має в своєму розпорядженні не менше двох мережевих інтерфейсів і виконує завдання з пересилання даних між різними мережевими структурами.
Проблеми у багатьох починаються вже на етапі отримання доступу в меню роутера. Хтось зовсім не знає, що потрібно робити і з чого починати. А хто-то, здавалося б, все знає і робить правильно, але маршрутизатор наполегливо не пускає в свої надра. Деякі відразу ж впадають у відчай розібратися в цьому своїми силами та викликають майстра, але насправді ця процедура цілком під силу будь-якому користувачеві. Прийшла пора з’ясувати, як зайти в налаштування роутера і що можна зробити, якщо зробити це не вдається.
Основні помилки користувачів
Малюнок 2. Стандартні моделі за розмірами не більше книги, а бездротові 3G-роутери навіть поміщаються в кишеню.
Причина №1, з якої не виходить потрапити в інтерфейс роутера, як ні парадоксально, часто полягає в тому, що багато юзери просто не знають, що це за пристрій і чим воно відрізняється від «схожих» представників мережевого обладнання. Не маючи базових знань про комп’ютерних мережах, можна легко сплутати маршрутизатор з яким-небудь модемом або світчем.
Незважаючи на всю абсурдність ситуації, саме спроби «входити» в пристрої, що не є роутером, становлять левову частку користувальницьких невдач і розчарувань в їх налаштуванні.
Маршрутизатор, він же роутер, це спеціальне мережеве обчислювальний пристрій, що має в своєму розпорядженні не менше двох мережевих інтерфейсів (Ethernet, Wi-Fi, ADSL) і виконує завдання з пересилання даних між різнорідними мережевими структурами, а також всередині єдиної локальної мережі (виконуючи роль світча). Всі рутерем можна умовно розділити на дві групи: професійні та побутові (SOHO).
Перший тип є роутером в чистому вигляді і в основному використовується провайдерами інтернету, встановлюється на виробництві, у великих і середніх компаніях. Це досить масивна, складне в налаштуванні і обслуговуванні обладнання, з яким часто зустрічаються рядові користувачі.
Малюнок 3. “Центр управління мережами і загальними налаштуваннями” в налаштуваннях роутера.
На фото показаний потужний високошвидкісний маршрутизатор Cisco 7606-S, приблизно так і виглядає цей тип обладнання: (РИС. 1)
Ну, а звичайні юзери найчастіше мають справу з пристроями, так званого SOHO-сегмента – це прилади, розраховані на використання в малих домашніх або офісних приміщеннях для роботи з нескладної мережевою архітектурою. Перед ними не стоїть завдання «розрулювати» величезні потоки даних між безліччю сегментів мережі, обслуговувати масу комп’ютерів і т. д. Основне завдання побутового маршрутизатора – дозволити всім наявним будинку в наявності пристроїв виходити в інтернет одночасно через один виділений канал. Тому домашні роутери набагато простіше у використанні і налаштуванні, а їх габарити істотно менше. Стандартні моделі, як правило, величиною не більше книги, а бездротові 3G-роутери і зовсім поміщаються в кишеню. (РИС. 2)
Навіть такі компактні пристрої мають всередині складну обчислювальну систему, процесори і пам’ять, будучи окремим незалежним функціональним вузлом мережі, який вимагає підключення ніяк інакше, окрім як через мережевий інтерфейс. Однак через схожість зовнішньої форми і розмірів користувачі часто помилково вважають «роутерами» звичайні модеми. 3G, ADSL модеми і Wi-Fi адаптери, що підключаються до порту USB на комп’ютері або впроваджувані в спеціальні слоти всередині його, дуже часто приймаються за пристрої, здатні здійснювати маршрутизацію трафіку.
Малюнок 4. “Зміна параметрів адаптера” в налаштуваннях роутера.
Але це зовсім не так, вони не вміють розподіляти потоки даних між користувачами. Все, що вони можуть робити, це формувати інтернет-канал для одного єдиного комп’ютера, до якого підключені. (РИС. 6)
Цілком логічно, що такий «роутер» не заходить в налаштування – намагатися увійти в інтерфейс модему або адаптера безглуздо, у них доступ до конфігурації організується зовсім інакше (з допомогою спеціальних конфігураційних утиліт і додатків, програмних терміналів і т. д.) або відсутня зовсім. Ще одна помилка, пов’язана з нерозумінням базових особливостей мережного обладнання полягає в тому, що юзери намагаються знайти роутер через Диспетчер пристроїв.
Цілком закономірно, не знайшовши його там, вони беруться за пошук драйверів, настановних дисків, утиліт і програм, роблячи купу непотрібних і часом навіть шкідливих дій. Варто назавжди запам’ятати: маршрутизатор – це самостійний мережевий комп’ютер, для нього не потрібно драйверів, і він підключається тільки через мережеві інтерфейси, такі як Wi-Fi, Ethernet і інші.
Підготовка до налаштування
Малюнок 5. Відкриття контролю над мережевими підключеннями.
Перед тим, як увійти в роутер, необхідно підготувати комп’ютер, а саме перевірити правильність налаштування мережевої карти. Щоб зробити це, необхідно потрапити в панель керування мережними підключеннями.
Зайти туди можна двома способами: з Центру управління або через командний рядок.
У першому випадку на панелі сповіщень, що знаходиться в правому нижньому кутку екрану, там, де годинник, знаходимо іконку мережевих підключень, схожу на мініатюрний монітор. Тиснемо правою клавішею миші відкриється меню, де вибираємо рядок «Центр управління мережами».
Повинно відкритися вікно, в якому справа буде меню, там потрібно натиснути на посилання «Зміна параметрів адаптера». (РИС. 3, РИС. 4)
Другий варіант – запускаємо командний рядок, зайшовши в меню “Пуск” і натиснувши на кнопці Виконати, або просто одночасно натиснувши поєднання клавіш Win+R. У відкритому командному вікні вводимо в рядок символи «ncpa.cpl» або «control netconnections» (без лапок). Ці команди тотожні і відкривають утиліту контролю над мережевими підключеннями. (РИС. 5)
Малюнок 6. USB модеми формують інтернет-канал тільки для одного комп’ютера, до якого підключені.
У вікні відображаються всі наявні на даному комп’ютері підключення через один з них підключений роутер, його і потрібно вибрати. Натискаємо на ньому правою кнопкою миші, викликаному контекстному меню натискаємо на пункт Властивості.
Вікно містить поле з компонентами, що використовуються цим підключенням. Там потрібно знайти і двічі клацнути на пункті «Протокол інтернету TCP/IPv4».
Перевіряємо, чи встановлено отримання IP та DNS адреси в автоматичному режимі, і якщо немає, то виправляємо. Повинно бути так, як на скріншоті: (РИС. 7). Така настройка підходить для абсолютної більшості рутеров, так як вони володіють спеціальним сервером DHCP, який автоматично призначає мережеві параметри підключених вузлів.
Таким чином, у цьому випадку комп’ютер повністю довіряє визначення конфігурації мережі маршрутизатора і отримує від нього всі необхідні параметри такі, як:
- основний IP-адресу комп’ютера;
- адреса мережевого шлюзу (рутера);
- маску підмережі;
- первинні і вторинні DNS сервера;
- доменні імена DNS та інші.
Вхід стандартним способом
Малюнок 7. Перевірка установки отримання IP та DNS адреси в автоматичному режимі.
Переконавшись в тому, що з’єднання з роутером правильно налаштовано, можна заходити в його панель налаштувань. Вхід в роутер здійснюється безпосередньо на його адресу IP, який йому призначено у внутрішній мережі.
Потрібно запустити будь-який інтернет-оглядач, наприклад, стандартний Internet Explorer, і в його адресному рядку прописати адресу.
Роутер TP Link і велика частина моделей інших виробників доступна за мережевою адресою 192.168.1.1. Виняток становлять компанії Tenda, D-Link, Netgear і MikroTik.
Наприклад, роутер D-Link відкривається через IP 192.168.0.1, а MicroTik – 192.168.88.1.
Ввівши адресу, натискаємо клавішу Enter, після чого повинен здатися запит на авторизацію. Тут потрібно вписати у відповідні поля ім’я і пароль админского облікового запису.
Малюнок 8. Інформація з наклейки на корпусі користувача пристроїв.
У більшості моделей роутерів спочатку використовується логін admin, пароль вже сильніше варіюється – це може бути admin (найчастіше), 1234 або навіть порожнеча, тобто пароль може бути відсутнім.
Авторизувавшись на роутері, браузер відправляє нас на так званий веб-інтерфейс.
Це і є сторінка конфігурації, де можна налаштувати безліч параметрів даного пристрою, побачити різну інформацію про прошивці пристрою і його стан.
Якщо ви бачите її перед собою, значить все пройшло гладко.
Рішення основних проблем
Ми розібралися, як увійти в налаштування маршрутизатора стандартним шляхом. Але що робити, якщо цей спосіб не працює, і роутер все одно не пускає нас у свій інтерфейс, незважаючи ні на які зусилля? Насамперед потрібно визначити тип проблеми виходячи з етапу її виникнення.
Малюнок 9. Підсумкова настройка роутера.
Якщо роутер нормально підключається і видає запит на авторизацію, але спроби ввести логін і пароль не приводять до успіху – значить, пароль був змінений кимось.
Потрібно знайти і запитати того, хто займався налаштуванням пристрою в останній раз. У тому випадку, коли пароль втрачено безповоротно, доведеться повністю скидати настройки роутера натисканням спеціальної кнопки Reset і виробляти його налагодження заново, зайшовши вже стандартним способом.
Іноді причина криється в специфічному логін або пароль, встановленому заводський конфігурацією маршрутизатора (тобто не admin/admin, а який-небудь інший). Щоб перевірити правильність введених даних авторизації, необхідно звернути увагу на інформацію, наклейки на корпусі або з керівництва користувача пристрою, вся потрібна інформація може бути зазначена у них. (РИС. 
Якщо ж при введенні адреси роутера браузер показує повідомлення про невдачу підключення до сервера або відкритті сторінки, це може означати, що причина криється в нестандартної конфігурації мережі.
Перевіряємо правильність введеного адреси роутера. З цією метою повертаємося в панель мережевих адаптерів, знову натискаємо клавішею миші на з’єднанні з рутером і клацаємо на пункті меню Стан, а там тиснемо кнопку Відомості. В інформаційному вікні дивимося значення поля «основний Шлюз», запам’ятовуємо його і вписуємо браузер. (РИС. 9)
