Питання, як зайти в налаштування роутера, іноді ставить у глухий кут навіть досвідчених користувачів. Робота цього пристрою зазвичай мало хвилює пересічних юзерів інтернету, але лише до тих пір, поки з тієї чи іншої причини не виникає необхідність в його налаштуванні. Здавалося б, навіщо чіпати те, що і так працює, але в тому й біда, що іноді воно і не працює, або працює не так, як треба.
Проблеми у багатьох починаються вже на етапі отримання доступу в меню роутера. Хтось зовсім не знає, що потрібно робити і з чого починати. А хто-то, здавалося б, все знає і робить правильно, але маршрутизатор наполегливо не пускає в свої надра. Деякі відразу ж впадають у відчай розібратися в цьому своїми силами та викликають майстра, але насправді ця процедура цілком під силу будь-якому користувачеві. Прийшла пора з’ясувати, як зайти в налаштування роутера і що можна зробити, якщо зробити це не вдається.
Основні помилки користувачів
Причина №1, з якої не виходить потрапити в інтерфейс роутера, як ні парадоксально, часто полягає в тому, що багато юзери просто не знають, що це за пристрій і чим воно відрізняється від «схожих» представників мережевого обладнання. Не маючи базових знань про комп’ютерних мережах, можна легко сплутати маршрутизатор з яким-небудь модемом або світчем.
Незважаючи на всю абсурдність ситуації, саме спроби «входити» в пристрої, що не є роутером, становлять левову частку користувальницьких невдач і розчарувань в їх налаштуванні.
Маршрутизатор, він же роутер, це спеціальне мережеве обчислювальний пристрій, що має в своєму розпорядженні не менше двох мережевих інтерфейсів (Ethernet, Wi-Fi, ADSL) і виконує завдання з пересилання даних між різнорідними мережевими структурами, а також всередині єдиної локальної мережі (виконуючи роль світча). Всі рутерем можна умовно розділити на дві групи: професійні та побутові (SOHO).
Перший тип є роутером в чистому вигляді і в основному використовується провайдерами інтернету, встановлюється на виробництві, у великих і середніх компаніях. Це досить масивна, складне в налаштуванні і обслуговуванні обладнання, з яким часто зустрічаються рядові користувачі.
На фото показаний потужний високошвидкісний маршрутизатор Cisco 7606-S, приблизно так і виглядає цей тип обладнання: (РИС. 1)
Ну, а звичайні юзери найчастіше мають справу з пристроями, так званого SOHO-сегмента – це прилади, розраховані на використання в малих домашніх або офісних приміщеннях для роботи з нескладної мережевою архітектурою. Перед ними не стоїть завдання «розрулювати» величезні потоки даних між безліччю сегментів мережі, обслуговувати масу комп’ютерів і т. д. Основне завдання побутового маршрутизатора – дозволити всім наявним будинку в наявності пристроїв виходити в інтернет одночасно через один виділений канал. Тому домашні роутери набагато простіше у використанні і налаштуванні, а їх габарити істотно менше. Стандартні моделі, як правило, величиною не більше книги, а бездротові 3G-роутери і зовсім поміщаються в кишеню. (РИС. 2)
Навіть такі компактні пристрої мають всередині складну обчислювальну систему, процесори і пам’ять, будучи окремим незалежним функціональним вузлом мережі, який вимагає підключення ніяк інакше, окрім як через мережевий інтерфейс. Однак через схожість зовнішньої форми і розмірів користувачі часто помилково вважають «роутерами» звичайні модеми. 3G, ADSL модеми і Wi-Fi адаптери, що підключаються до порту USB на комп’ютері або впроваджувані в спеціальні слоти всередині його, дуже часто приймаються за пристрої, здатні здійснювати маршрутизацію трафіку.
Але це зовсім не так, вони не вміють розподіляти потоки даних між користувачами. Все, що вони можуть робити, це формувати інтернет-канал для одного єдиного комп’ютера, до якого підключені. (РИС. 6)
Цілком логічно, що такий «роутер» не заходить в налаштування – намагатися увійти в інтерфейс модему або адаптера безглуздо, у них доступ до конфігурації організується зовсім інакше (з допомогою спеціальних конфігураційних утиліт і додатків, програмних терміналів і т. д.) або відсутня зовсім. Ще одна помилка, пов’язана з нерозумінням базових особливостей мережного обладнання полягає в тому, що юзери намагаються знайти роутер через Диспетчер пристроїв.
Цілком закономірно, не знайшовши його там, вони беруться за пошук драйверів, настановних дисків, утиліт і програм, роблячи купу непотрібних і часом навіть шкідливих дій. Варто назавжди запам’ятати: маршрутизатор – це самостійний мережевий комп’ютер, для нього не потрібно драйверів, і він підключається тільки через мережеві інтерфейси, такі як Wi-Fi, Ethernet і інші.
Підготовка до налаштування
Перед тим, як увійти в роутер, необхідно підготувати комп’ютер, а саме перевірити правильність налаштування мережевої карти. Щоб зробити це, необхідно потрапити в панель керування мережними підключеннями.
Зайти туди можна двома способами: з Центру управління або через командний рядок.
У першому випадку на панелі сповіщень, що знаходиться в правому нижньому кутку екрану, там, де годинник, знаходимо іконку мережевих підключень, схожу на мініатюрний монітор. Тиснемо правою клавішею миші відкриється меню, де вибираємо рядок «Центр управління мережами».
Повинно відкритися вікно, в якому справа буде меню, там потрібно натиснути на посилання «Зміна параметрів адаптера». (РИС. 3, РИС. 4)
Другий варіант – запускаємо командний рядок, зайшовши в меню “Пуск” і натиснувши на кнопці Виконати, або просто одночасно натиснувши поєднання клавіш Win+R. У відкритому командному вікні вводимо в рядок символи «ncpa.cpl» або «control netconnections» (без лапок). Ці команди тотожні і відкривають утиліту контролю над мережевими підключеннями. (РИС. 5)
У вікні відображаються всі наявні на даному комп’ютері підключення через один з них підключений роутер, його і потрібно вибрати. Натискаємо на ньому правою кнопкою миші, викликаному контекстному меню натискаємо на пункт Властивості.
Вікно містить поле з компонентами, що використовуються цим підключенням. Там потрібно знайти і двічі клацнути на пункті «Протокол інтернету TCP/IPv4».
Перевіряємо, чи встановлено отримання IP та DNS адреси в автоматичному режимі, і якщо немає, то виправляємо. Повинно бути так, як на скріншоті: (РИС. 7). Така настройка підходить для абсолютної більшості рутеров, так як вони володіють спеціальним сервером DHCP, який автоматично призначає мережеві параметри підключених вузлів.
Таким чином, у цьому випадку комп’ютер повністю довіряє визначення конфігурації мережі маршрутизатора і отримує від нього всі необхідні параметри такі, як:
- основний IP-адресу комп’ютера;
- адреса мережевого шлюзу (рутера);
- маску підмережі;
- первинні і вторинні DNS сервера;
- доменні імена DNS та інші.
Вхід стандартним способом
Переконавшись в тому, що з’єднання з роутером правильно налаштовано, можна заходити в його панель налаштувань. Вхід в роутер здійснюється безпосередньо на його адресу IP, який йому призначено у внутрішній мережі.
Потрібно запустити будь-який інтернет-оглядач, наприклад, стандартний Internet Explorer, і в його адресному рядку прописати адресу.
Роутер TP Link і велика частина моделей інших виробників доступна за мережевою адресою 192.168.1.1. Виняток становлять компанії Tenda, D-Link, Netgear і MikroTik.
Наприклад, роутер D-Link відкривається через IP 192.168.0.1, а MicroTik – 192.168.88.1.
Ввівши адресу, натискаємо клавішу Enter, після чого повинен здатися запит на авторизацію. Тут потрібно вписати у відповідні поля ім’я і пароль админского облікового запису.
У більшості моделей роутерів спочатку використовується логін admin, пароль вже сильніше варіюється – це може бути admin (найчастіше), 1234 або навіть порожнеча, тобто пароль може бути відсутнім.
Авторизувавшись на роутері, браузер відправляє нас на так званий веб-інтерфейс.
Це і є сторінка конфігурації, де можна налаштувати безліч параметрів даного пристрою, побачити різну інформацію про прошивці пристрою і його стан.
Якщо ви бачите її перед собою, значить все пройшло гладко.
Рішення основних проблем
Ми розібралися, як увійти в налаштування маршрутизатора стандартним шляхом. Але що робити, якщо цей спосіб не працює, і роутер все одно не пускає нас у свій інтерфейс, незважаючи ні на які зусилля? Насамперед потрібно визначити тип проблеми виходячи з етапу її виникнення.
Якщо роутер нормально підключається і видає запит на авторизацію, але спроби ввести логін і пароль не приводять до успіху – значить, пароль був змінений кимось.
Потрібно знайти і запитати того, хто займався налаштуванням пристрою в останній раз. У тому випадку, коли пароль втрачено безповоротно, доведеться повністю скидати настройки роутера натисканням спеціальної кнопки Reset і виробляти його налагодження заново, зайшовши вже стандартним способом.
Іноді причина криється в специфічному логін або пароль, встановленому заводський конфігурацією маршрутизатора (тобто не admin/admin, а який-небудь інший). Щоб перевірити правильність введених даних авторизації, необхідно звернути увагу на інформацію, наклейки на корпусі або з керівництва користувача пристрою, вся потрібна інформація може бути зазначена у них. (РИС.
Якщо ж при введенні адреси роутера браузер показує повідомлення про невдачу підключення до сервера або відкритті сторінки, це може означати, що причина криється в нестандартної конфігурації мережі.
Перевіряємо правильність введеного адреси роутера. З цією метою повертаємося в панель мережевих адаптерів, знову натискаємо клавішею миші на з’єднанні з рутером і клацаємо на пункті меню Стан, а там тиснемо кнопку Відомості. В інформаційному вікні дивимося значення поля «основний Шлюз», запам’ятовуємо його і вписуємо браузер. (РИС. 9)