Пропонуємо вам красиві осінні вірші Сергія Єсеніна. Кожен з нас з дитячих років добре знає вірші Сергія Єсеніна про осінь, а хтось їх читає своїм дітям і онукам. Ці вірші входять в шкільну програму для різних класів.
Короткі вірші про осінь Єсеніна допомагають не тільки розвинути мову і пам’ять, але і познайомитися з гарним часом року осінь.
вірші Єсеніна про осінь
Відрадила гай золота – Сергій Єсенін
Відрадила гай золота
Березовим, веселим мовою,
І журавлі, сумно пролітаючи,
Чи не шкодують більше ні про кого.
Кого жаліти? Адже кожен у світі мандрівник –
Пройде, зайде і знову залишить будинок.
Про всіх померлих марить конопляник
З широким місяцем над блакитним ставом.
Стою один серед рівнини голою,
А журавлів відносить вітром у даль,
Я повен дум про юність веселій,
Але нічого в минулому мені не шкода.
Не шкода мені років, розтрачених даремно,
Не жаль душі бузкову цветь.
У саду горить багаття горобини червоної,
Але нікого не може він зігріти.
Не обгорят горобинові кисті,
Від жовтизни не пропаде трава,
Як дерево роняє тихо листя,
Так я кидаю сумні слова.
І якщо час, вітром змітаючи,
Сгребет їх все в один непотрібний ком…
Скажіть так… що гай золота
Відрадила милим мовою.
Сергій Єсенін – Ниви стиснуті, гаї голи…
Ниви стиснуті, гаї голи,
Від води туман і сирість.
Колесом за сині гори
Сонце тихе скотилося.
Дрімає взрытая дорога.
Їй сьогодні примечталось,
Зовсім трохи
Чекати зими сивий залишилося…
***
Осінь
Р. В. Іванову
Тихо частіше можжевеля з обриву.
Осінь, руда кобила, чухає гриви.
Над річковим покривом берегів
Чути синій брязкіт її підков.
Схимник-вітер кроком обережним
Мне листя по виступах дорожнім
І цілує на горобиновому кущу
Виразки червоні незримому Христу.
***
По-осінньому кычет сова
По-осінньому кычет сова
Над роздоллям дорожньої рані.
Облітає моя голова,
Кущ волосся золотистий в’яне.
Польове, степове «ку-гу»,
Здрастуй, мати блакитна осика!
Скоро місяць, купаючись в снігу,
Сяде в рідкісні кучері сина.
Скоро мені без листя холодеть,
Дзвоном зірок насипаючи вуха.
Без мене будуть юнаки співати,
Не мене будуть старці слухати.
Новий з поля прийде поет,
У новому ліс оповістив свисті.
По-осінньому сипле вітр,
По-осінньому шепочуть листя.
***
Закрутилася листя золота – Сергій Єсенін
Закрутилася листя золота
У рожевою води на ставку,
Немов метеликів легка зграя
З замираньем летить на зірку.
Я сьогодні закоханий у цей вечір,
Близький серцю жовтіє дол.
Отрок-вітер по самі плечі
Заголил на берізці поділ.
І в душі і в долині прохолода,
Синій сутінок як стадо овець,
За калиткою смолкшего саду
Продзвенить і замре бубенец.
Я ще ніколи бережливо
Так не слухав розумну плоть,
Добре б, як гілками верба,
Перекинутися в рожевість вод.
Добре б, на стіг посміхаючись,
Мордою місяця жувати сіно…
Де ти, де, моя тиха радість,
Всі люблячи, нічого не бажати?
***
Про червоний вечорі задумалася дорога…
Про червоний вечорі задумалася дорога,
Кущі горобини туманнішими глибини.
Хата-стара щелепою порогу
Жує пахучий м’якуш тиші.
Осінній холод ласкаво і лагідно
Крадеться імлою до овсяному двору;
Крізь синь скла желтоволосый отрок
Лучит очі на галочью гру.
Обійнявши трубу, виблискує за повітки
Зола зелена з рожевої печі.
Кого-то немає, і тонкогубий вітер
Про кого-то шепоче, сгинувшем в ночі.
Комусь п’ятами вже не м’яти по гаях
Щербленый лист і золото трави.
Тягучий зітхання, пірнаючи дзвоном худим,
Цілує дзьоб нахохленной сови.
Все густішим хмарь, в хліві спокій і дрімота,
Дорога біла узорит слизький рів…
І ніжно охає ячмінна солома,
Звисаючи з губ кивають корів.
***
Осінь
Осінь! Небо тучно,
Вітер шумить.
Природа нудно
Усюди дивиться.
Квіти зблякли;
Дерева голи:
Сади заглохли,
Сумні доли.
І птахів не чути,
Всі полетіли.
Востаннє весни
Пісню заспівали.
Осінь! Небо тучно.
Дощик ллє,
Сумно, нудно
Час йде.
