Щороку серпень нам дарує безліч подарунків, приходить час збору врожаю і церковних свят, трьох Спасів:
- Медового Спаса чи Маковія (14 серпня),
- Яблучного Спаса (19 серпня),
- Хлібного спаса (29 серпня).
Втім, традиція Спасів виникла ще за часів язичницької Русі.
Кого називали стародавні слов’яни Спасом і як його вшановували
Якщо покопатися в теологічній християнській літературі, то святого на ім’я Врятував ви не знайдете.
Спасом на Русі до приходу християнства називали початок серпня.
Як і жителі всіх прилеглих землеробських країн, Русича в цей час проводили урочисті ритуали, спрямовані на порятунок від голоду, бід і нещасть. Урочистості присвячувалися Богу врожаю, Богові Сонця – Даждьбогу.
Чому його називали Спасом? Та тому що слов’яни-язичники, згідно Краледворской рукописи, перед іменем своїх богів ставили слово Спас, тобто Спаситель. У Велесовій Книзі є навіть згадка про період у календарі з назвою «Спасиць». Найвірогідніше, цей період відноситься до перших декадах серпня.
З кінця VI — початку III тисячоліття до н. е. в Єгипті, Малій Азії, античної Греції та Римі була традиція освячувати зрілі овочі, мед, фрукти, горіхи, гриби, ягоди і злакові, щедро подаровані влітку. Подібні ритуали проводили приблизно в цей же період представники трипільської культури, наші з вами далекі предки.
З тих часів з’явилося повір’я, ніби в ці дні, як і в інші свята Сварожого кола, приходили до своїх нащадків духи померлих предків. Наші пращури вірили, що предки роду, охороняючи рід, сприяли визріванню багатого врожаю. Тому в ці дні належало приносити богам Роду і Рожаницям щедрі жертви у вигляді стиглих плодів, медових напоїв, хліба і палаючих свічок, виготовлених з нового воску.
До наших днів збереглася навіть молитва: «Пресвята родюча Земля наша, поля, сади, городи — світ Сонця вам! Праведне Сонце, Місяцю ясний. Зорі світлі, Небо пречисте, будьте милостиві до людей і до скоти!»
Медовий спас — Маковія
Вже в ті часи Спасич проводили в три етапи. Мокрий спас (Маковей) присвячували Макоші, Богині родючості і покровительці прекрасною слабкої половини людства. До цього дня відбирали перший бджолиний мед, топили віск, займалися заготівлею трав, включаючи мак, робили вінки з квітів і колосків. Все це урочисто освячують і приносили в жертву під час ритуалів, що проводяться біля води.
Було прийнято у ці дні пригощатися бубликами та коржами з маковою начинкою, кутей звареної на меду з необлущеным зерном і маком, вареними кукурудзяними качанами, а запивали все хмільним медовим напоєм, медовухою.
На відміну від християнських традицій, які забороняли купатися з Ільїнських днів, вважалося, що Макоша робить у ці дні цілющою всю воду, що в колодязі, що в річці. Тому в ці дні купатися не заборонялося, а навпаки, заохочувалося.
Яблучний спас
Другим етапом був Врятував на горі (Яблучний спас). Боги Спаси жили, згідно стародавнім слов’янським віруванням, високо в небесах, тому стародавні капища найчастіше влаштовувалися на підвищеннях, у горах або біля витоків річок. Вважалося, що ці місця любили наші прабоги. У таких місцях було прийнято проводити магічні ритуали, жертвоприношення, поминальні тризни, військові братчина.
Передбачалося, що для приваблення достатку і благополуччя в сім’ю, треба було під час такої братчина зробити жертвопринесення стиглими медовими грушами і яблуками вогню, воді, кумам-сусідам, волхвам. Під час трапези поминали померлих родичів, вважаючи що «з нами поїли і ті душі, яких згадували». Ось, виявляється, які глибокі корені мають наші поминальні традиції.
Хлібний спас
Третім Спасом був Хлібний Спас. Господині треба було спекти до цього часу перший коровай і з ним проводити господаря в поле для висівання озимих.
Але не виключено, що по мірі дозрівання різних плодів існували й інші Спаси, під час яких проводились обряди освячення грибів, ягід, горіхів. Недарма до цих пір збереглися приповідки, які досі можна почути, коли пробують плоди нового урожаю: «Нова новинка в роток, щоб не боліла ні спинка, ні животок!»
Олена Степанська, © zakustom.ru