Іноді небо посилає нам ангелів у вигляді людей, Але ми не відразу розуміємо це…
Будинок в селі був нашої з чоловіком давньою мрією. Тому неважко уявити, як ми зраділи, коли нарешті знайшли те, що хотіли. Прийнятна ціна, недалеко від міста, повітря — казка. Райське місце! Вже переїжджаючи в сільський будинок, я зрозуміла, що чекаю дитину.
— Чудово! — зрадів чоловік. — Свіже повітря — як раз те, що тобі так необхідно і нашому малюкові.
Денис возився зі мною, наче я сама була маленькою дитиною. Знайшов, де купувати свіже молоко і сир. Побудував альтанку.
Незабаром ми вирішили познайомитися з сусідами.
— Ти їдеш на роботу, а я одна. Мало що… Потрібно знати сусідів.
У той же вечір я спекла яблучний пиріг, і ми пішли знайомитися. Двері відчинила літня жінка.
— Проходьте, посміхаючись, запропонувала вона. — Як добре, що ви вирішили до нас зайти. Ми живемо зовсім одні. Самі бачите, сусідів тут мало. Коли ми побачили, що ви оселилися, — зраділи. Поки жінка все це вимовляла, на порозі з’явилися ще дві — приблизно її віку.
— Ось, я спекла пиріг, — простягнула їм страву з моїм шедевром. — Я Катя. А це мій чоловік Денис.
Озирнувшись по сторонах, я встигла помітити досить незвичайні речі. Вся альтанка була заставлена різними баночками з якимись рідинами, порошками, корінцями. Всюди сушилися трави.
— Варвара, — обняла мене одна з жінок. — Йду ставити самовар.
— Параска, — представилася нам інша старенька.
— Анастасія, — посміхнулася третя і потиснула мені і Денису руки. Ми зайшли в будинок. Пахло травами.
— Як ти себе почуваєш, донька? — несподівано запитала Варвара.
— Не сильно нудить?
«Дивно, — подумала я. — І як вона здогадалася, що я вагітна? Живота ще зовсім не видно». Ми сіли пити чай у просторій вітальні, і Параска сказала:
— Малюка Олексієм назви. Тобі ж двадцять п’ятого лютого народжувати, а це якраз день його ангела. Я трохи пирогом не вдавилася. Як вона може дату знати? Навіть я точно не знала, лікар сказав — у двадцятих числах лютого…
Одним словом, я стала дружити з дивними бабусями. Вони були в усьому не схожі на інших. Ходили разом, збирали трави, гриби та різні коріння, постійно щось варили. Відьми? Ні! Скоріше це були… знахарки. У всякому разі, я не раз бачила, як до них приходили люди за різним зіллям. В основному жінки.
Одного разу я була вдома одна і подумала про торті. «От би зараз тортик, з кремом, фруктами всередині, мигдальною стружкою зверху і…»
— Катю, ти вдома? — почула я голос Анастасії за дверима.
— Можна? — запитала Варвара.
— Не перешкодимо, донька? Ти не спиш? — крикнула Параска.
— Відкрито! Заходьте! — відгукнулася я: — Не сплю. Просто лягла відпочити, — піднялася їх зустріти. Старенькі зайшли в будинок, і я буквально остовпіла. Вони тримали в руках величезний торт з кремом і… мигдальною стружкою зверху. Прочитали мої думки?
— Пригощайся! Торт дуже смачний, свіжий, — лукаво подивилася Варвара. — З фруктами всередині… Але це ще не все. Як-то я сіла писати список, що потрібно купити дитині на перший час. Не встигла закінчити, як у двері постукали. Варвара, Параска і Анастасія прийшли всі разом.
— Ми подумали, що тобі до пологів всього нічого, — почала Анастасія.
— І вирішили дещо з речей для богатиря принести, — підхопила Параска. — Дивись… Бабусі висипали на диван два пакети з дитячими речами.
— Яка краса! Але навіщо так витрачалися? Я вже список Денису написала, — показала їм листок.
— І зовсім ми не витрачалися, — з хитринкою в очах сказала Варвара.
— Просто знали, що все це потрібно. Маля от-от з’явиться…
Перед самими моїми пологами Дениса відправили у відрядження.
— Ну як же так? — засмутилася я. — А якщо раптом почну народжувати?!
— Не почнеш. Сьогодні вісімнадцяте. Так? А я двадцять третього повернуся. Тобі ж народжувати двадцять п’ятого — сказали сусідки…
Чоловіка затримали у відрядженні на день. Потім почався сильний снігопад, рейс відклали. Мені стало страшно. Що ж тепер робити? Вирішила, що вранці двадцять п’ятого викликом таксі і поїду в лікарню. Краще раніше, ніж в будинку одного.
— Машину викликати непросто, — в будинок увійшла Анастасія. — Буря…
— Так і не доїде швидка… Дивись, яка погода, — сказала Варвара.
— А що ж мені робити? — я почала плакати. — І Дениса поруч немає.
— Головне — не хвилюйся, все буде добре. Завтра Денис повернеться, тут ви його з Лешенькой і зустрінете, — обняла мене Параска. Вночі у мене почалися перейми, бабусі залишилися з вечора поруч зі мною і прийняли пологи. Вони робили це так, немов займалися породіллями все своє життя… Не пам’ятаю, як заснула. Прокинулася вранці і побачила, що поруч сидить Денис. Малюк спав в ліжечку.
— Треба подякувати сусідок. Вони врятували мені життя… — сказала я. — Де вони? Ти їх бачив?
— Коли я приїхав, бабусь вже не було. На столі свіже молоко і пироги. Я відразу зрозумів, що вони допомогли тобі.
Але… будинок бабусь заколочен. Вони зникли… якось випадково по телевізору я бачила передачу, в якій мова йшла про язичницького бога Роді. У нього, за легендою, були три помічниці-повитухи: Варвара, Параска і Анастасія. Пам’ятаю, дуже здивувалася, адже так звали наших колишніх сусідок…
А через час бабусі повернулися в свій будинок. Я дуже зраділа.
— Ви повернулися, — я з Лешенькой на руках підійшла до них.
— Так, — обняла нас Варвара. — На околиці села жінка чекає дитинку. А живе вона одна…
— Чоловік залишив бідолаху, — додала Анастасія. — І ми вирішили…
— …що скоро знадобимося їй, — закінчила за неї Параска.
Жанна Світло
© zakustom.ru
