Пропонуємо вам красиві осінні вірші Б. Пастернаку. Кожен з нас з дитячих років добре знає вірші Пастернака про осінь, а хтось їх читає своїм дітям і онукам. Ці вірші входять в шкільну програму для різних класів.
Короткі вірші про осінь Пастернака допомагають не тільки розвинути мову і пам’ять, але і познайомитися з гарним часом року осінь.

Пастернак вірші про осіньпастернак вірші про осінь

Золота осінь – вірші Борис Пастернак

Осінь. Казковий чертог,
Всім відкритий для огляду.
Просіки лісових доріг,
Заглядевшихся в озера.

Як на виставці картин:
Зали, зали, зали, зали
В’язів, ясенів, осін
В позолоті небувалої.

Липи обруч золотий —
Як вінок нареченої.
Лик берези — під фатою
Подвенечной і прозорою.

Похована земля
Під листям у канавах, ямах.
У жовтих кленах флігеля,
Немов у золочених рамах.

Де дерева у вересні
На зорі стоять попарно,
І захід на їх корі
Залишає слід бурштиновий.

Де не можна ступити в яр,
Щоб не стало всім відомо:
Так лютує, що не крок,
Під ногами лист деревне.

Де звучить в кінці алей
Відлуння у крутого спуску
І зорі вишневий клей
Застигає у вигляді згустку.

Осінь. Стародавній куточок
Старих книг, одягу, оружья,
Де скарбів каталог
Перегортає холоднеча.

 

Осінь (Я дав роз’їхатися домашнім…) – Борис Пастернак

Я дав роз’їхатися домашнім,
Всі близькі давно в безладі,
І самотністю всегдашним
Повно все в серці і природі.

І ось я тут з тобою в сторожці.
В лісі безлюдно й безлюдно.
Як у пісні, стежки і доріжки
Позаросли наполовину.

Тепер на нас одних з сумом
Дивляться зроблені з колод стіни.
Ми брати перешкод не обіцяли,
Ми будемо гинути відверто.

Ми сядемо на годину і станемо в третьому,
Я з книгою, ти з вышиваньем,
І на світанку не помітимо,
Як цілуватися перестанемо.

Ще пышней і бесшабашней
Галасуйте, осыпайтесь, листя,
І чашу гіркоти вчорашньої
Сьогоднішній тугою превысьте.

Прихильність, потяг, краса!
Розсіємося у вересневому шумі!
Заройся вся в осінній шелест!
Замри або ополоумей!

Ти так само скидаєш плаття,
Як гай скидає листя,
Коли ти падаєш в объятье
У халаті з шелковою пензлем.

Ти – благо згубного кроку,
Коли життя тошней недуги,
А корінь краси – відвага,
І це тягне нас один до одного.

 

Борис Пастернак – Бабине літо

Лист смородини грубий і матерчат.
В будинку регіт і шибки дзвенять,
У ньому шаткують, і квасять, і перчать,
І гвоздики кладуть у маринад.

Ліс закидає, як насмішник,
Цей шум на обривистий схил,
Де згорів на сонці ліщина
Немов жаром вогнища опален.

Тут дорога спускається в балку,
Тут і висохлих старих корчів,
І лоскутницы осені шкода,
Все змітає в цей яр.

І того, що всесвіт простіше,
Ніж інший вважає хитрун,
Що як у воду опущена гай,
Що приходить всьому свій кінець.

Що очима безглуздо плескати,
Коли все перед тобою спалено
І осіння біла кіптяву
Паутиною тягне у вікно.

Хід з саду в паркані проломан
І губиться в березняку.
В хаті сміх і господарський гомін,
Той же гомін і сміх далеко.

 

Борис Пастернак – Осінній ліс

Осінній ліс заволосател.
У ньому тінь, і сон, і тиша.
Ні білка, ні сова, дятел ні
Його не будять від сну.

І сонце, по стежках осіннім
У нього входячи на схилі дня,
Кругом коситься з опасеньем,
Не прихована в ньому пастка.

У ньому драговини, купини і осики,
І мохи і зарості вільхи,
І десь за лісовий трясовиною
Співають в село півні.

Півень свій окрик прогорланит,
І ось він знову надовго замовк,
Як ніби він роздумом зайнятий,
Який у запевке цієї толк.

Але десь в далекому закутку
Прокукурікає сусід.
Як годинниковий з вартівні,
Півень відгукнеться у відповідь.

Він відгукнеться немов луна,
І ось, за півнем півень
Відзначать глоткою, як віхою,
Схід і захід, північ, південь.

З півнячої перекличці
Розступиться до узлісся лісу
І знову побачить з незвички
Поля і даль і синь небес.

Соц закладки
Соц закладки