Пропонуємо вам красиві осінні вірші Н.Некрасова. Кожен з нас з дитячих років добре знає вірші Некрасова про осінь, а хтось їх читає своїм дітям і онукам. Ці вірші входять в шкільну програму для різних класів.
Короткі вірші про осінь Некрасова допомагають не тільки розвинути мову і пам’ять, але і познайомитися з гарним часом року осінь.

Некрасов вірші про осінь

Микола Некрасов – Осінь

Перш – свято сільський,
Нині – осінь голодна;
Немає кінця жіночої печалі,
Не до пива і вина.
З неділі поштою марить
Православний наш народ,
По суботах в місто їде,
Ходить, просить, дізнається:
Хто убитий, хто поранений влітку,
Хто пропав, кого знайшли?
За якихось лазаретам
Уцілілих розвезли?
Так моторошно! Звід небесний
Темен опівдні, як в ночі;
Не сидиться в хаті тісній,
Не лежиться на печі.
Ситий, зігрівся, слава богу,
Тільки спати б! Ні, не спиш,
Так і тягне на дорогу,
Ні за що не улежишь.
І бойка ж у нас дорога!
Так калік возять багато,
Що за ними на горбі,
Як пролітають вагони,
Стогони людські
Ясно чутні на зорі.

 

Микола Некрасов – Вірш Славна осінь

Славна осінь! Здоровий, сильний
Повітря втомлені сили бадьорить;
Лід неміцний на річці студеної
Немов як тане цукор лежить;

Біля лісу, як у м’якій постелі,
Виспатися можна – спокій і простір!
Листя зблякнути ще не встигли,
Жовті і свіжі лежать, як килим.

Славна осінь! Морозні ночі,
Ясні, тихі дні…
Немає безобразья в природі! І кочі,
І мохові болота, і пні –

Все добре під місячним сяйвом,
Всюди рідну Русь дізнаюся…
Швидко лечу я по рейках чавунним,
Думаю думу свою…

 

Микола Некрасов – Нестиснений смуга

Пізня осінь. Граки полетіли,
Ліс оголився, поля спорожніли,

Тільки не стиснута смужка одна…
Сумну думу наводить вона.

Здається, шепочуть колоски один одному:
“Нудно нам слухати осінню заметіль,

Нудно схилятися до самої землі,
Огрядні зерна купаючи в пилу!

Нас, що ні ніч, розоряють станиці
Всякої пролітної ненажерливою птиці,

Заєць нас топче, і буря нас б’є…
Де ж наш орач? чого ще чекає?

Чи ми гірші за інших вродили?
Або недружно цвіли-колосилися?

Ні! ми не гірші за інших – і давно
У нас налилося і зріле зерно.

Не для того ж орав він і сіяв
Щоб нас осінній вітер розвіяв?..”

Вітер несе їм сумний відповідь:
– Вашому як той моченьки немає.

Знав, для чого і орав він і сіяв,
Та не по силам роботу затіяв.

Погано бідоласі – не їсть і не п’є,
Черв’як йому хворе серце смокче,

Руки, що вивели ці борозни,
Висохли в тріску, повисли, як батоги.

Очі потускли, і голос пропав,
Що тужливу пісню певал,

Як на соху, налягаючи рукою,
Орач задумливо йшов полосою.

Соц закладки
Соц закладки