Варто лише згадати про смаженого насіння соняшника, як відразу починає здаватися, що в роті з’являється приємний смак свіжої соняшникової олії. І це, при одному тільки згадці про насіння. Що ж тоді говорити про те, що якщо займатися таким, здавалося б, невдячною і некультурним процесом, як гризти насіння. Адже від цього заняття починають псуватися зуби, язик розпухає, і, здається, що вже не влазить в рот, крім того, з’являються зайві кілограми жирової маси тіла – що, безсумнівно, не є користю, а приносить шкоду. Незважаючи на це, сказати своє тверде НІ, лузганью насіння, мабуть, не зможе ніхто.
Насіння соняшнику завіз до Європи з Америки все той же Колумб, правда, спочатку, це рослина, як і картопля, висаджувався як виключно декоративна рослина: їм прикрашали клумби. Точного єдиного назви соняшнику довгий час не існувало, і його називали просто «сонячної травою» або «перуанським квіткою сонця».
Цілком могло статися так, що і донині, соняшник зростав би на клумбах, якщо б не заповзятливі англійці. Вони вперше оцінили його смакові якості, спробувавши є молоді суцвіття, насіння яких були ще білими і м’якими, приправляючи їх маслом і оцтом.
Своє поширення на території колишнього СРСР, соняшник отримав з України, точніше, тоді Малоросії, куди він потрапив досить пізно — лише в XVIII столітті. Тут було прийнято соняшник садити біля хат, виросла квітка якого радував око і прикрашав подвір’я. Насіння, ж, йшли виключно в їжу, причому їх, як писав у своєму знаменитому тлумачному словнику, Володимир Даль, що можна було гризти, вилущувати, вылуплять, шелушить, клацати, щелкотить, лускать, лузати, лушпинить, чистити і жущерить. Олія з насіння соняшнику навчилися видавлювати тільки в XIX столітті. Зараз, насіння соняшнику, стали, мало не національним російським блюдом, на кшталт американського попкорну.
З часом, вживання в їжу виключно насіння соняшнику, перейшло в таку шкідливу звичку, що вже в 1909 році, Київське градоначальство заборонило гризти насіння в громадських місцях міста. Бо це заняття, як було сказано в забороні, забруднює місто і псує здоров’я тих, хто лузає насіння. Незважаючи на це, таку звичку, як лущення насіння, можна, мабуть, поставити в один ряд з іншого шкідливою звичкою — курінням.
Однак, як показали дослідження, у насіння соняшнику є певні корисні властивості, які виправдовують звичку лузати насіння. В насінні соняшнику є вітамін Е, який захищає організм від ранньої імпотенції і зморшок. Причому, підлогу – склянки насіння, здатний замінити добову потребу людини в цьому вітаміні.
Крім того, в насінні соняшнику для користі організму міститься:
— Вітамін А, запорука гарного зору;
— Магній, який сприяє нормальній роботі серцево-судинної системи;
— Цинк, робить шкіру особи світліше і здоровіше, допомагає організму виробляти імунітет;
— Вітамін В, підвищує працездатність і зміцнює нервову систему;
— Кальцій. Причому, цього елемента, в якому потребують кістки і зуби, в насінні соняшнику більше, ніж, скажімо, в молочних продуктах.
Правда, незважаючи на таку величезну кількість вітамінів і корисних елементів, що всі вони, вірніше, велика їх частина при смаженні, руйнується. Тому, щоб насіння соняшнику принесли користь, бажано вживати їх сирими.
Насіння соняшника бувають не тільки чорними і дрібними, що мають найбільший відсоток жирів, саме їх використовують для виробництва олії. Але і смугастими і білими.
Смугасті насіння мають великі розміри, вміст жиру в них невелика, та й саме ядро дуже маленьке, і становить 30-40% від усього заповнення оболонки. В білих ж насінні жиру міститься ще менше, ніж у смугастих.
Між тим, учені вважають, що шкоди все-таки менше, ніж користі, оскільки лущення насіння соняшнику, може заспокоювати нерви і навіть вводити людину в легкий транс. Що ставить це заняття в один ряд з медитацією і перебиранням чіткий!
Автор: Інна Рябініна, спеціально для Кулинарочки.ру
