Як навчити дитину «спілкуватися» з незнайомими

або про правила поведінки дітей на вулиці

Йшла якось я по місту і думала про те, як навчити дитину правильно спілкуватися з незнайомими дорослими. Ні, розмова не про те, як, не втрачаючи почуття власної гідності і сміливості, але в той же час ввічливо, тактовно і не запанібрата спілкуватися з дорослими людьми. Ні! Мова про безпеку дитини, бо дорослі бувають різними.

Раптом розумію – щось не так. Начебто все в порядку: бульвар, дорога, магазин, біля неї дитина років 4-х. Стоп! Дитина! Один біля магазину! Сьогодні ця картина ріже око і виглядає неприродно. А зовсім не так давно біля кожного магазину утворювався цілий парк з колясок, і збирався дитячий сад з дітлахів. І вважалося нормальним справою покачати коляску з чужих сльозах малюком. А той дитина біля магазину, до речі, не один — поруч величезна вівчарка. Ну, та добре!

«Ніколи не заговорюй з незнайомцями» – урок, піднесений ще Червоною Шапочкою, засвоєний начебто міцно не одним поколінням діточок. Тільки от вовки з кожним роком стають все більш суворими, хитрими і винахідливими. І «бабайки», які забирали дітей, вирвалися з казок прямо на вулиці рідного міста. А чим більше місто, тим страшніше його казки.

І ось на вокзалах роздають пам’ятки «як вести себе у випадку теракту», а своїм дітям ми вселяємо цілий звід правил поведінки, з якими важко сперечатися, знаючи хоча б один факт – щодня в Росії пропадає без вісті не одна дитина. Отже, мешканець міських джунглів, пам’ятай:

  • Нормальному незнайомому дорослому ніколи нічого не потрібно від чужої дитини! Тому всі спокуси (частування, мультики, котенята), прохання про всілякої допомоги, спроба взяти «на слабо» та інші хитрощі (яких безліч – винахідливих і тонких), повинні включити «лампочку недовіри» і припиняти на корені. Розмова має бути перерваний як можна швидше!
  • Не підходити до незнайомця, який намагається почати розмову, ближче ніж на 2 метри.
  • Якщо незнайомець узяв за руку – вести себе таким чином, щоб перехожі зрозуміли, що він до тебе не має ніякого відношення.
  • Підозріла особистість – це не обов’язково сторонній дорослий на вулиці, це може бути незнайома людина в школі.
  • У разі необхідності звертатися за допомогою до людей, які перебувають на робочих місцях: поліцейські, працівники метрополітену чи мами, які гуляють з дітьми.

Страшна картина. Ми змушені натягувати на себе і своїх дітей панцир страху, недовіри та байдужості. Діти, обвішані з ніг до голови маячками та телефонами з екстреними кнопками, стають схожими на роботів. І наглухо закриті двері для справжньої біди і прохання про допомогу – не докличешся. З іншого боку – про що можна говорити, якщо на кону життя дитини? Роздумую про те, як знайти золоту середину, як навчити бути обачним і обережним, але відкритим і не боягузливим? Або це сьогодні неможливо поєднати? Вчитися розбиратися в людях? Так, звичайно, але ж навіть не кожному дорослому під силу, та й надто дорога ціна помилки. Вчитися не плутати панічний страх і здорову обережність? Філософія, яка може дати збій на практиці.

Варіант один: бути з дитиною. Як можна довше не випускати його з поля свого зору. Буває, що для цього немає можливості – це інша розмова, значить, треба шукати самі безпечні варіанти і розмовляти, розмовляти, розмовляти з дитиною про обережність. А якщо питання в бажанні виростити дитину самостійним, то хвилюватися не варто — він неодмінно навчиться всьому, в свій час, для цього зовсім необов’язково бути одному. Нехай він веде маму по місту: сам сідає в потрібний автобус, купує квиток у кондуктора, спілкується з бібліотекарем і робить покупки в магазині. А мама просто буде поруч. Разом можна допомогти сліпому перейти дорогу, бабусі донести сумки, приїжджому знайти пам’ятку, так і просто посміхнутися перехожому. З вовками жити – по-вовчому вити? Ні, щосили зберігати людський голос і вигляд!

Але як тільки дитина виходить на вулицю один, нехай буде міським Мауглі – обережним, поінформованим і уважним!

Автор: Юлія Білка

Соц закладки
Соц закладки